відлюдкувату вдачу, почувався досить непогано, позаяк мусив спілкуватися бодай із покупцями, а от взимку, навпаки, цілком замикався в собі. Його кохана, одна службовка - игебпісе, - була дівчина також меланхолійна. Вони частенько ходили вдвох на кладовище.
Здоровенний Менассе у виставі на жаргоні. Щось магічне було в його рухах, і в поєднанні з музикою воно викликало в мене захват. Я про це забув.
Мій дурний сміх, коли сьогодні я заявив матері, що на Трійцю поїду до Берліна62. «Чого ти смієшся?» - промовила мати (зробивши й кілька інших зауважень, як-от: «Тож подумай, перше ніж зв’язувати себе навіки»; я відбувався також зауваженнями на кшталт: «Дарма» і т. ін.). «Бо розгубився», - відповів я, задоволений, що в усій цій історії хоч один раз сказав щось правдиве.
Учора зустрів Б63. Її спокій, вдоволеність, невимушеність і проясненість, незважаючи на те, що за останні роки в неї стався перехід до літньої жінки, ця вже тоді надокучлива повнота скоро досягне межі стерильної огрядності; ходити вона стала так, ніби перекочується й підштовхує себе, несучи чи, краще сказати, підпихаючи перед собою черево, а на підборідді - як не дуже придивлятися, то тільки на підборідді, - де колись був пушок, тепер закручуються волосини.
3 травня. Страшна ненадійність мого внутрішнього існування.
Як я розстібував камізельку, щоб показати панові Б. свій висип. Як кликав його до сусідньої кімнати.
Стріла - хтозна, звідки вона взялася - поцілила одруженого чоловіка ззаду, звалила з ніг і проткнула наскрізь. Лежачи з розкинутими руками на землі, він підводить голову й стогне. ЗгодоМ він, хитаючись, на мить зводиться на ноги. Він не може розповісти; нічого, крім того, як у нього поцілили, й показує приблизно, з якого, боку, на його думку, прилетіла стріла. Ці щоразу ті самі розповіді вже: стомлюють дружину, до того ж чоловік показує щоразу в інший бік.'
і
4 травня. В уяві раз у раз постає широкий різницький ніж, який? блискавично, з механічною ритмічністю встромляється в мене збоку,; відтинаючи тонесенькі поперечні смужки, і це відбувається так| швидко, що смужки відлітають убік, згортаючись майже в трубочки.
Якось рано-вранці, коли вулиці, куди не глянь, були ще безлюдні,*! один чоловік, босий і лише в самій нічній сорочці та штанях, роз-> чахнув ворота великого найманого будинку на головній вулиці. Вій]
міцно тримався за обидві стулки воріт і глибоки дихав. «От лихо, от кляте лихо», - промовив він і, на позір спокійно, подивився спершу вздовж вулиці, а тоді поверх поодиноких будинків.
Отже, й тут відчай. Ніде нема пристанища.
24 травня. Прогулянка з Піком.
Сповнений пихи, позаяк «Кочегар», на мій погляд, вдався таки непогано. Увечері читав його батькові й матері; коли читаю батькові, який слухає вкрай неохоче, кращого критика, ніж я сам, годі й знайти. Багато мілких місць перед вочевидь неприступними глибинами.
