умови такого цілковитого оголення тіла й душі. Зранку в ліжку. Очі все ще годі зімкнути. Численні почуття, пережиті, поки писав, наприклад радість, що матиму щось гарне для Максової «Аркадії»; звичайно, думки про Фройда, про одне місце з «Арнольда Беера», про інше з Вассермана, з Верфелевої «Велетки», а також, певна річ, про мій «Міський світ».
Густав Бленкельт був простий чоловік зі сталими звичками. Він не любив зайвих витрат і мав тверду думку про людей, що роблять такі витрати. Хоч він був і неодружений, проте відчував повне право сказати вагоме слівце щодо подружніх справ своїх знайомих, і тому, хто це право бодай спробував би поставити під сумнів, розраховувати на його прихильність не випадало. Він любив висловлювати свою думку заокруглено й зовсім не приховував її навіть перед слухачами, яких вона не влаштовувала. Як і повсюди, були люди, котрі ним захоплювались, люди, котрі його поважали, люди, котрі його терпіли, й нарешті такі, котрі й знати про нього не хотіли. Адже кожна людина, навіть найнікчемніша, якщо тільки добре придивитися, стає осереддям того чи того нового кола, чому ж має бути інакше з Густавом Бленкельтом, чоловіком, по суті, надзвичайно товариським?
На тридцять п’ятому році, останньому році^свого життя, він особливо часто зустрічався з молодим подружжям на прізвище Стронґ. Нема сумніву, що для пана Стронґа, який на дружинині гроші відкрив меблеву крамницю, знайомство з Бленкельтом дало багато різних вигод, позаяк переважна більшість Бленкельтових знайомих були молоді люди, дозрілі для шлюбу, і їм рано чи пізно доведеться подумати про нові меблі, отож вони вже за звичкою не знехтують порадами Бленкельта й щодо цього. «Я міцно тримаю їх на повідку», - любив казати Бленкельт.
25 вересня. Силоміць стримав себе від того, щоб не сісти писати. Валявся в ліжку. Кров припливала до голови й марно текла далі. Як це шкідливо! - Вчора в Баума читав уголос - перед Баумами, моїми сестрами, Мартою, пані д-ром Блох з двома синами (один однорічний позашлюбний). Незадовго до завершення я почав мимоволі розмахувати рукою перед самісіньким обличчям. В очах у мене стояли сльози. Безперечність оповідання дістала підтвердження. - Сьогодні ввечері відірвав себе від писання. Кінематограф у приміщенні «Ландес- тсатру». Ложа. Фройляйн О., яку колись переслідував священик. Додому прибігла вся мокра від поту - так перелякалася. Данціґ. Кьорнерове життя. Коні. Білий кінь. Запах пороху. Дике полювання Лютцова61.
11 лютого. Читаючи коректуру «Вироку», виписую всі зв’язки, що з’ясувалися для мене в цій історії, як я бачу їх тепер. Зробити це потрібно, адже оповідання з’явилося з мене на світ, ніби внаслідок справжніх пологів, укрите брудом і слизом, і тільки моя рука може й хоче дістатися до самої плоті.
Друг - це зв’язок між батьком і сином, він - найбільша їхня спільність. Сидячи на самоті край вікна, Ґеорґ із насолодою порпається в цьому спільному, вірить, що батько існує в ньому самому, і йому здається, що все, крім скороминущої сумної задуми, сповнене миролюбності. Та розвиток історії, одначе, показує, як батько відходить від спільності - від друга - й постає протилежністю Ґеорґа, діставши опору в інших, менших спільностях, як, наприклад, кохання, відданість матері, вірність її пам’яті, а також у клієнтурі, яку батько на самому початку усе ж таки залучив до підприємства. Ґеорґ нічого не має; наречену батько легко проганяє, адже вона живе в оповіданні лише завдяки зв’язку з другом, тобто зі спільністю, і, позаяк до весілля не дійшло, не може ввійти в коло кревних взаємин, що охоплює батька й сина. Спільне нагромаджується цілком навколо батька, Ґеорґ відчуває його тільки як щось чуже, усамостійнене, ніколи ним достатньо не захищене, віддане на поталу російським революціям, і тільки через те, що сам він не має нічого, крім оглядки на батька, на нього так глибоко впливає присуд, який стає нездоланною перепоною на його шляху до батька.
«Ґеорґ» має стільки ж літер, як і «Франц». У прізвищі «Бендеман» оце «ман» тільки підсилює «Бенде» з метою виявити всі ще невідомі можливості оповідання. Але в «Бенде» стільки ж літер, як і в «Кафка», і голосна «е» в «Бенде» стоїть на тих самих місцях, що й «а» в «Кафка».
