Той муляр їв лише хліб та фрукти й усіляку живність, яка йому діставалася випадково, а пив тільки горілку. Спав він у цегляній повітці цегельні. Якось Г. зустрів його в сутінках у полі. «Зупинися, - сказав той чоловік, - а то...» Г. задля жарту зупинився. «Дай сигарету», - провадив далі чоловік. Г. дав. «Дай іще одну!» - «То ти хочеш іще одну?» - перепитав Г., тримаючи про всяк випадок у лівій руці сучкувату палицю, а правою так зацідив тому в пику, що в нього випала сигарета. Чоловік, боягуз і слабак, як і кожен п’яничка, одразу кинувся навтіки.
Учора в Б. з д-ром Л. - Пісня про реба Довідля: реб Довідль, що з Василькова, їде сьогодні до Тального. В одному містечку між Ва- сильковом і Тальним він байдужий, у Василькові плаче, в Тальному весело співає.
19 вересня. Контролер П. розповідає про подорож, в яку він, тринадцятирічний хлопчак, вирушив з одним своїм шкільним товаришем, маючи в кишені сімдесят крейцерів. Як вони ввечері прийшли до заїзду, де була в розпалі жахлива пиятика на честь бургомістра, що саме повернувся з військової служби. На підлозі стояло понад півсотні
порожніх пляшок з-під пива. Диму від люльок - хоч сокиру вішай. Сморід від пивної бочки. Двоє хлопців під стіною. П’яний бургомістр, який на згадку про військову службу хоче скрізь дати лад, підходить до них і погрожує відіслати етапом додому як утікачів, за кош, попри всі пояснення, їх вважає. Хлопці тремтять, показують гімназійні квитки, заходжуються відмінювати слово Mensa*, напівп’яний учитель мовчки дивиться на них, але не допомагає. Так і не вирішивши остаточно їхньої долі, бургомістр примушує хлопців пити разом з усіма, і вони дуже раді, що дістали задарма стільки доброго пива, бо на свої мізерні кошти такого ніколи б не могли собі дозволити. Хлопці напиваються досхочу й пізно вночі, коли розходяться останні гості, лягають спати в цій самій непровітреній кімнаті на трохи потрушену соломою підлогу й сплять, як пани. Але о четвертій ранку приходить здоровенна служниця, заявляє^ що їй ніколи, і якби хлопці не вибігли у вранішній туман доброхіть, то вимела б їх туди віником. Прибравши сяк-так у кімнаті, служниця поставила перед хлопцями на стіл по чималому, по вінця наповненому кавою горняті. Та щойно вони почали мішати ложками каву, як нд поверхню раз у раз почало спливати щось велике, темне, кругле. Вони подумали, що згодом усе з’ясується, і смакували кавою далі, поки повипивали по півгорняти, та зрештою все ж таки злякалися того чорного й спитали в служниці, що воно таке. З’ясувалося, що ті чорні буруб’яхи - давня затужавіла гусяча кров, що залишилася від учорашнього святкового застілля в горнятах, куди вранці з похмілля просто поналивали кави. Хлопці відразу повискакували надвір і пови- блювували все до останньої краплини. Згодом їх покликали до пас-і тора, який після коротенького іспиту з релігії переконався, що вони славні хлопці, звелів кухарці нагодувати їх супом, а тоді, поблагосло- вивши, відпустив. Бувши вихованцями гімназії, якою керувала духовна особа, такий суп і благословення хлопці діставали майже в усіх парафіях, через які проходили.
20 вересня. Вчора - листи до Льови й фройляйн Тауссіг, сьогодні - до фройляйн Б. і Макса60.
23 вересня. Це оповідання «Вирок» я написав за один присіст уночі з 22 на 23, від десятої вечора до шостої ранку. Ледве підвівся з-за столу, так від сидіння заніміли ноги. Жахливе напруження й насолода від того, як переді мною розгорталося оповідання, як мене, мовби потоком, несло вперед. Багато разів за цю ніч я звалював на плечі свою власну вагу. Виявляється, все можна сказати, для найчудніших, фантазій, як і для всіх, уже приготовано великий вогонь, в якому вони згорають і постають знов. Проїхала підвода. Через міст пройшло двоє чоловіків. О другій я востаннє подивився на годинник. Коли служниця вперше ввійшла до передпокою, я дописав останнє речення. Погасин лампу, і - денне світло. Трохи поболює серце. Посеред ночі втома<
‘Mensa - студентська їдальня
зникла. Тремтячи, ступив до кімнати сестер. Почитав їм уголос. Перед тим потягся перед служницею й сказав: «Я й досі писав». Вигляд псрозстеленої постелі, так наче її щойно принесли. Підтвердилося переконання, що моя робота над романом триває на ганебно низькому рівні.
