прекрасных книжок. Певна річ, моє рішення не завжди було беззастережне цілійом. Але тепер я, звичайно, був би щасливий, якби ці речі сподобалися Вам хоч би настільки, щоб Ви їх надрукували. Зрештою, читач, навіть вельми досвідчений і розумний, виявить вади в цих речах не з першого погляду. Адже своєрідність кожного письменника полягає здебільшого в тому, що власні недоліки він приховує в свій, цілком особливий спосіб.
15 серпня. Змарнований день. Я сонний, знічений. Свято Марії Пречистої на Альтштедтер-Рінґ. Чоловік із таким голосом, немовби з ями. Багато міркував - звідти таке знічення перед тим, як написати ім’я? - про Ф. Б.58 Учора - «Польське господарство»59. Щойно О. розповідала напам’ять вірші Ґьоте. Вибирає вона з непідробним почуттям. «Утіха в сльозах». «До Лотти». «До Вертера». «До місяця».
Знов узявся перечитувати давні щоденники замість того, щоб цього уникати. Я живу так нерозважливо, як тільки можна. Та все це через видання тридцяти однієї сторінки. А ще більше, звичайно, через мою слабість, яка допускає, щоб такі речі впливали на мене. Замість підбадьоритись, я сиджу тут і міркую, як усе це якомога образливіше висловити. Але мій жахливий спокій заважає бути винахідливим. Цікаво, як я з цього стану виборсаюсь. Підштовхнути себе я не дам, правильного шляху теж не знаю, то як же це станеться? Невже я остаточно застряв, як величезна брила, на своїх вузеньких стежках? - Але тоді я міг би принаймні повертати голову. - Я це й роблю.
16 серпня. Нічого - ні в конторі, ні вдома. Записав кілька сторінок до ваймарського щоденника.
Увечері нарікання моєї нещасної матусі з приводу того, що я нічого не їм.
20 серпня. Через університетський будівельний майданчик перед моїм вікном, місцями буйно зарослий бур’янами, два хлопчики - обидва в синіх сорочках, один у світлішій, другий, менший, у темнішій - несуть по оберемку сухого сіна. Вони беруться зі своїми ношами схилом угору. Картина загалом приємна для ока.
Сьогодні вранці - порожня гарба й здоровенний худющий кінь перед нею. Обоє, коли з усієї сили намагаються вибратися вгору на узвіз, незвично витягуються в довжину. Спостерігачеві здається, ніби їх косо поставлено. Кінь трохи підняв передні ноги, а голову витяг угору й убік. Над нею - батіг їздового.
Якби Ровольт відіслав це назад, я б знов замкнув усе й удав би, ніби нічого й не було, аби лишень стати таким самим нещасним, який був.
Фройляйн Ф. Б. Коли я 13 серпня прийшов до Брода, вона сиділа за столом і здалася мені все ж таки схожою на служницю. Та мене зовсім і не цікавило, хто вона, я просто відразу змирився з її присутністю. Порожнє кістляве обличчя, що відверто демонструє свою порожнечу. Відкрита шия. Накинута наопашки блузка. Здавалося, вона була одягнена зовсім по- домашньому, хоч, як з’ясувалося згодом, це було зовсім не так. (Підступаючи до неї дуже близько, я цим самим ніби трохи її позбувався. В якому ж я тепер стані, коли позбуваюся загалом усього доброго, та ще й, до того ж, у це не вірю. Якщо сьогодні в Макса літературні новини не дуже поглинуть мою увагу, я ще спробую написати історію Бленкельта. Вона не повинна бути довга, але повинна зачепити мене за живе.) Майже зламаний ніс, світлі, трохи цупкуваті непривабливі коси, міцне підборіддя. Сідаючи, я вперше придивився до неї, а коли сидів, то вже мав твердий присуд. Як...
21 серпня. Безперервно читав Ленца й набирався в нього - такі вже зі мною справи - уму-розуму.
Картина невдоволення, що її являє собою вулиця, позаяк кожне відриває ноги від того місця, де стоїть, щоб піти геть.
