власне, воно вже мене опосіло. Почалося нервування. Та коли вже я щось і вмію, то вмію без усіляких забобонних застережних заходів.
Придумано диявола. Якщо ми одержимі дияволом, то він не сам, а то б ми, принаймні на землі, жили спокійно, як із Богом, одностайно, без суперечностей, не роздумуючи, знаючи, що наш підбурювач завжди з нами. Його вигляд нас не лякав би, позаяк ми, належачи дияволові й бувши певною мірою сприйнятливі до його образу, виявили б достатньо глузду й залюбки пожертвували б рукою, щоб затулити його обличчя. Якби нами владав лиш один-однісінький диявол, який міг би спокійно, без перешкод усе довідатися про нашу суть і будь-якої миті зробити з нами що завгодно, тоді в нього вистачило б сили протягом цілого людського життя тримати нас так високо над Божим духом у самих нас та ще й давати змогу злітати, що ми й відблиску його не побачили б, і нас ніхто б там, отже, не тривожив. Тільки безліч дияволів може спричинити наше земне лихо. Чому вони не винищать один одного й не залишать тільки одного або чому вони не підкоряться всі одному великому дияволу? І те й те відповідало б диявольській засаді - якомога дужче нас ошукати. Поки бракує єдності, яке пуття з тієї нестерпної турботи, якою всі дияволи нас оточують? Само собою зрозуміло, що дияволам має бути більше діла, коли випадає одна людська волосина, ніж Богу, позаяк диявол справді втрачає цю волосину, а Бог - ні. Та поки в нас сидять багато дияволів, доброго самопочуття нам однаково не мати.
7 серпня. Тривалі муки. Нарешті написав Максові, що не можу дати раду отим шматочкам, які позалишалися, не хочу себе силувати, а тому книжку не видам57.
8 серпня. Зі скороминущим задоволенням закінчив «Шахрая». З останніх сил нормального душевного стану. Дванадцята година; чи пощастить заснути?
9 серпня. Неспокійна ніч. - Учора на сходах служниця, яка сказала невеличкому хлопчикові: «Тримайся за мою спідницю».
Захоплено читав «Бідного музиканта». - У цьому оповіданні - доказ мужності Ґрільпарцера. Він уміє зважитися на все, одначе не зважується, бо в ньому вже все правильно, і коли першої миті воно справляє й суперечливе враження, то у вирішальну хвилину все ж доводить свою справжність. Спокійно владає собою. Неквапна хода дає змогу нічого не пропускати. Миттєва реакція, коли вона потрібна, але не передчасна, бо він передбачає все задовго наперед.
10 серпня. Нічого не писав. Був на заводі й дві години у машинній залі дихав газами. Енергія майстра й кочегара, згаяна на двигун, який із незбагненних причин не хоче заводитись. Жалюгідний завод.
11 серпня. Нічого, анічогісінько. Скільки часу забирає в мене видання невеличкої книжечки і скільки шкідливої, сміховинної самовпевненості звідкись береться, коли читаєш давні речі, розраховуючи на опублікування. Тільки це й утримує мене від писання. І все ж насправді я нічого не досяг, і найкращий доказ цьому - тривога. Принаймні тепер, коли книжка вийде, доведеться уникати журналів і критики, якщо я не хочу вдовольнятися тим, щоб тільки кінчиками пальців торкатися правди. Яким же неповоротким я став! Колись мені досить було сказати тільки одне слово, що суперечило тогочасному напряму, і я одразу відлітав у протилежний бік, а тепер просто дивлюся на себе й зостаюся такий, як є.
14 серпня. Лист до Ровольта.
Вельмишановний пане Ровольт!
Надсилаю малу прозу, яку Ви хотіли подивитися; з неї, мабуть, таки вийде невеличка книжечка. Коли я її укладав, мені часом доводилося робити вибір між власним почуттям відповідальності й прагненням побачити й свою книжечку серед Ваших
