Щоденники 1910-1923

чоловіка.

Недавно сон:

Ми з батьком їхали в трамваї через Берлін. Велике місто представляли незліченні, рівномірно розставлені, пофарбовані в два кольори, на кінцях тупо обтяті шлагбауми. Загалом довкола було майже порожньо, тільки ці шлагбауми стояли мовби шеренгою. Ми під’їхали до якихось воріт, висіли, не відчувши цього, з трамвая, ступили у ворота. За воротами здіймався дуже стрімкий мур, на який батько зійшов, мало не пританцьовуючи - ноги в нього просто літали, так легко йому було. Мені батько зовсім не допомагав, і в цьому була, звичайно, певна жорстокість, адже я дерся вгору через силу, навка- рачки, раз у раз сповзаючи вниз, так наче піді мною мур став іще прикрішим. Неприємно було й те, що він був укритий людськими нечистотами, цілі шматки яких прилипали мені передовсім до грудей.

Нахиливши голову, я дивився на ті нечистоти й проводив по них рукою. Коли я нарешті дістався нагору, батько, що вже вийшов з якоїсь будівлі, відразу кинувся мені на шию й заходився цілувати мене та притискати до себе. На ньому була коротка, старомодна, зі споду підбита повстю, як ото кушетка, тужурка, яку я добре пам’ятав. «Цей доктор фон Ляйден! Цей прекрасний чоловік!» - раз по раз вигукував батько. Але він пішов до нього зовсім не як до лікаря, а як до чоловіка, з котрим варто познайомитись. Я трохи потерпав, що й мені доведеться піти до нього, але батько цього від мене не вимагав. Ліворуч позад себе в суціль скляній кімнаті я побачив якогось чоловіка, що сидів до мене спиною. Виявилося, що то - професорів секретар, і насправді батько розмовляв тільки з ним, а не з самим професором, одначе в якийсь спосіб, через секретаря, розпізнав реальні позитивні риси професора, тож у будь-якому разі мав право судити про нього точнісінько так само, як коли б зустрівся був із ним особисто.

Театр Лессінга: «Пацюки».

Лист Піку, позаяк я не писав йому. Листівку Максові - на радощах з приводу «Арнольда Беера»⁵³.

9 травня. Учора ввечері з Піком у кав’ярні. Як я, попри всі тривоги, тримаюся за свій роман⁵⁴ - геть як ото скульптурна постать, що, тримаючись за кам’яну брилу, вдивляється в далину.

Невтішний вечір у сім’ї. Зятеві потрібні гроші для заводу, батько стурбований через сестру, через підприємство й через своє серце, моя нещасна друга сестра, нещасна через усіх мати, і я зі своєю писаниною.

22  травня. Учора прекрасний вечір із Максом. Якщо я люблю себе, то його люблю ще дужче. «Люцерна». «Мадам ля Морт» Рахільде. «Сон весняного ранку»⁵⁵. Весела товстушка в ложі. Дикунка з грубим носом, із мовби притрушеним попелом обличчям, плечима, що випинаються з аж ніяк не декольтованої сукні, спиною, що посмикується туди-сюди, у простенькій блакитній блузці в білий горошок, у фехтувальній рукавичці, яка постійно на очах, бо праву руку вона майже весь час тримає - всю чи тільки пучками - на правому клубі веселої матері, що сидить поруч. Закручені над вухами кіски, на потилиці не надто чистий блакитний бант, коси викладено навколо чола й багато вище тонким, але тугеньким пасмом. Її легеньке тепле пальто в зборки таке м’якеньке, що, коли вона розмовляє біля каси, звисає з плечей ніби аж недбало.

23  травня. Учора: позад нас якийсь чоловік від нудьги впав із крісла. - Порівняння Рахільде: ті, хто радіє сонцю й вимагає, щоб раділи й інші, нагадують п’яних, які повертаються вночі з весілля й примушують зустрічних людей пити за здоров’я незнайомої їм нареченої.

Лист до Вельча, запропонував йому перейти на «ти». Вчора гарний лист до дядька Альфреда з приводу заводу. Позавчора лист до Льови.