рідше, ніж хотілося.
24 березня. Неділя, вчора. «Зоряна наречена» Крістіана фон Еренфельза. - Загубився в тому, що побачив; опинився перед грубими заплутаними взаємозв’язками, перед трьома подружніми парами, з якими маю тісні стосунки. - Хворий офіцер у п’єсі. Хворе тіло в облиплій уніформі, яка зобов’язує бути здоровим і рішучим.
Вранці у світлому настрої півгодини в Макса.
У сусідній кімнаті мати розмовляє з подружжям Л. Гомонять про всіляку комашву та мозолі. (У пана Л. по шість мозолів на кожному пальці.) Не важко здогадатися, що такі розмови нічим путнім не завершуються. Розповіді, про які обидві сторони відразу й забувають і які навіть тривають у самозабутті й без почуття відповідальності. Та саме через те, що такі розмови не можна собі уявити без байдужості, вони виявляють порожні простори, які, коли хочеш у них залишатися, можна заповнити тільки роздумами або, ще краще, мріями.
25 березня. Віник, що підмітає килим у сусідній кімнаті, створює такий звук, ніби баржа дає задній хід.
26 березня. Тільки не переоцінювати того, що написав, а то не напишу того, що маю написати.
27 березня. У понеділок на вулиці я схопив за комір хлопчака, який разом з іншими кидав великим м’ячем у беззахисну дівчину - служницю, що йшла перед ними, - схопив саме в ту мить, коли м’яч поцілив дівчині в сідницю; вкрай розлютований, я почав душити хлопчака, а тоді відштовхнув і вилаявся. Потім я пішов далі, навіть не глянувши на дівчину. Коли тебе так переповнює лють і маєш право гадати, що при нагоді тебе так само переповнять почуття ще прекрасніші, то зовсім забуваєш про своє земне існування.
28 березня. З доповіді пані Фанти «Берлінські враження»: Якось Ґрільпарцер відмовився піти в одне товариство, знаючи, що там буде й Геббель, з яким він дружив. «Він знов почне випитувати в мене мою думку про Бога і, коли я не знатиму, що сказати, вдасться до грубощів». - Моє збентеження.
29 березня. Втіха від ванної кімнати. - Поступове усвідомлення. Пообідні години, коли я клопотався волоссям.
1 квітня. Вперше за тиждень написати майже нічого не вдалося. Чому? У мене й минулого тижня настрій бував різний, але на роботу я не дав йому вплинути; однак писати про це боюся.
З квітня. Отак і минув цілий день: зранку - контора, пополудні - завод, тепер, увечері, крики в квартирі праворуч і ліворуч, згодом треба буде привести сестру з «Гамлета». І ні на мить не знаходив собі місця.
8 квітня. Страсна субота. Цілковите пізнання самого себе. Вміти охопити всі свої здібності, мов невеличкий м’яч. Прийняти найбільшу поразку як щось знайоме й при цьому не втратити гнучкості.
Туга за глибоким сном, який дає більше розслаблення. Метафізична потреба - це лише потреба смерті.
Як церемонно я розмовляв сьогодні з Гаасом52, що похвалив Максові й мої дорожні нотатки, - щоб принаймні хоч так здатися гідним похвали, якої ті нотатки й не заслуговують, або щоб обманом підтримати досягнутий шахрайстврм чи брехнею вплив дорожніх нотаток, або щоб Гаасові було ще легше так люб’язно кривити душею.
6 травня, одинадцята година. Вперше за останній час цілковита невдача в писанні. Почуття досвідченого
