- Фатініца. Віденська співачка. Солодка, багатозначна усмішка. Згадка про Гансі. Обличчя з невиразними, здебільш навіть загостреними рисами, що їх тримає вкупі й вирівнює сміх. Непереконлива перевага над глядачем, яку за нею мусиш визнавати, коли вона стоїть біля рампи й сміється в очі байдужій публіці. - Безглуздий танець зі шпагами й пурханням мандрівних вогнів, гіллячками, метеликами, паперовими ліхтариками, черепами. - Четверо Roking Girls. Одна дуже гарна. В жодній із театральних програмок не вказано її ім’я. Вона була крайня праворуч, якщо дивитися з глядацької зали. Як зосереджено вона скидала руки, як німо й по-особливому чутливо рухалися її тонкі довгі ноги й ніжні, грайливі щиколотки, як вона не витримувала темпу, але безстрашно робила своє діло далі, яка м’яка в неї усмішка на відміну від отих перекривлених усмішок решти дівчат, яке розкішне в неї обличчя й коси проти худорлявого тіла, як вона гукала музикантам «Повільніше!» - задля своїх товаришок також. Її танцмейстер, молодий, яскраво вбраний сухорлявий чоловік, стояв позаду музикантів і, зиркаючи в залу, ритмічно вимахував рукою, хоч на нього не звертали уваги ні музиканти, ні танцівниці. Ведучий, запальна нервозність здоров’яка. В рухах часом промайне жарт, сила якого підносить настрій. А як він, оголосивши номер, розгонистою ходою поспішає до рояля.
Читав «З життя художника-баталіста»49. Флобера із задоволенням читав уголос.
Про танцівниць треба говорити зі знаками оклику. Бо ми так наслідуємо їхні рухи, бо ми додержуємося ритму й роздуми потім не перебивають насолоду, бо активність завше припадає на кінець фрази и справляє глибше враження.
17 березня. У ці дні читав «Уранішню зорю» Штьосля50.
Максів концерт у неділю. Слухав майже в непритомному стані. Відтепер я, слухаючи музику, вже не нудьгуватиму. Я більш не намагаюся проникнути крізь непроникне коло, що його утворює довкруж мене музика, як марно робив це досі, остерігаюся й перескакувати його, на що, певно, спромігся б, - я спокійно залишаюся зі своїми думками, які в звуженому просторі розвиваються й згасають, не допускаючи до повільної штовханини руйнівного самоспостереження. - Прекрасне «магічне коло» (Макса), яке місцями ніби розкриває груди співачки.
Ґьоте, «Втіха в болі». Усе дають своїм улюбленцям боги незліченні, все сповна - всі радощі незліченні, всі болі незліченні, все сповна. - Моя черствість до матері, до фройляйн Тауссіг, потім до всіх у «Конти- ненталі», а згодом - на вулиці...
У понеділок «Мамзель Нітуш»51. Благодатний вплив французького слова в сумній німецькій виставі. - Дівчата-пансіонерки у світлих сукнях бігають, розпростерши руки, за ґратчастою огорожею в парку. - Казармений двір драгунського полку вночі. Офіцери святкують прощальний вечір у залі задньої казарменої будівлі, куди ведуть кілька сходів. Приходить мамзель Нітуш, кохання й легковажність спокушають її взяти участь у святі. Чого тільки не стається з дівчатами! Вранці в монастирі, ввечері - виступ замість звільненої опереткової співачки, а вночі - в драгунській казармі.
Сьогодні від обіду до вечора пролежав у болісній втомі на канапі.
18 березня. Я був, якщо хочете, мудрий, позаяк щомиті ладен був померти, але не через те, що сповнив усе на мене покладене, а через те, що нічого з того не зробив і навіть не міг сподіватися колись бодай щось зробити.
22 березня. (Останніми днями я неправильно проставляв дати.) Творчий вечір Баума в читальні. Ґ.Ф., дев’ятнадцять років, другого тижня виходить заміж. Бездоганне, темне худорляве обличчя. Опуклі краї носа. Здавна носить єгерські капелюшки й костюми. І отой темно- зелений полиск на обличчі. Пасма волосся, що спадають уздовж щік, здається, переплітаються з новими, що ростуть уздовж щік, і взагалі, все схилене в темряву обличчя огорнене легким волосяним серпанком. Гострі лікті, що ледь спираються на бильця крісла. Потім, на Венцель- плац, - розгонистий, досконало й без напруження завершений уклін. Обернулася, випростала вбого й строго одягнену худорляву постать. Я дивився на неї куди
