- Підете завтра туди й скажете: мовляв, я розумію, цього разу ви несвідомо піддалися впливу.
- Дуже добре. Так я й зроблю.
- Але від помсти ви через це не повинні відмовлятися. Просто опублікуйте свою статтю десь в іншому місці, а тоді надішліть її пані Дюреж із гарненькою присвятою.
- Це буде найкраща покара. Я опублікую її в «Дойчес абендблат». Там її візьмуть, не маю сумніву. Просто я відмовлюся від гонорару.
Потім ми говоримо про його акторський талант. Я кажу, що йому все ж таки не завадило б піти вчитися. «Так, тут ви маєте рацію. Але де? Може, ви знаєте, де цього вчать?» Я відповідаю: «Це важко. Я в цьому не розуміюся». Він: «Дарма. Я спитаю в Кіша. Він журналіст, у нього великі зв’язки. Він уже дасть мені добру пораду. Я йому просто зателефоную, так і йому, й мені не доведеться нікуди йти, і я про все довідаюсь».
- А з пані Дюреж ви зробите так, як я вам радив?
- Атож, тільки я забув, що ви мені радили?
Я повторюю свою пораду.
- Гаразд, я так і зроблю.
Він повертає до кав’ярні «Корсо», я - додому, збагачений досвідом: як же бадьорить розмова з цілковитим дурнем. Я майже не сміявся, а був тільки дуже збуджений.
Щемке слово «колишн.», що ним користуються лише на фірмових табличках.
2 березня. Хто підтвердить мені правдивість чи правдоподібність того, що тільки через своє літературне покликання я більш нічим не цікавлюся й тому безсердий?
3 березня. 28 лютого у Моіссі. Неприродний вигляд. Сидить нібито спокійно, руки - очевидно, поморщені - тримає між коліньми, очі - в книжці, що вільно лежить перед ним, над нами лунає його задиханий, мов у бігуна, голос.
У залі добра акустика. Жодне слово не губиться й не повертається ледве чутною луною, все помалу набирає сили, так ніби ще накочується безпосереднє відлуння голосу, вже давно зайнятого десь-інде, чимдалі посилюючи первісні витоки й захоплюючи нас. - Тут усвідомлюєш можливості власного голосу. Так само, як зала працює на голос Моіссі, його голос працює на наші голоси. Безсоромні акторські викрутаси й сюрпризи, при яких мусиш опускати очі долі й до яких сам ніколи б не вдався: окремі вірші починаються наспівно, наприклад: «Спи, Мірям, дитя моє»; голос у мелодії вібрує, притьма вихоплюється травнева пісня; здається, між словами мигає лиш кінчик язика; слова «листопадовий вітер» одне від одного відділено, щоб «вітер» виштовхнути вниз і дати йому зі свистом шугнути вгору. - Якщо звести очі на стедю зали, вірші підхоплять тебе вгору.
Вірші Ґьоте недосяжні для декламатора, тому не варто вказувати йому на помилки, позаяк кожна з них працює на мету. Глибоке враження, коли він, читаючи потім на біс Шекспірову «Пісню дощу», стояв рівно, не дивлячись у текст, бгав і розправляв у руках носову хустинку й зблискував очима. - Щоки округлі, а обличчя все ж таки вугласте. М’який чуб, який він раз у раз пригладжує м’якими рухами рук. Захоплені відгуки, що їх читаєш про нього, впливають на формування думки на
