назад, з приводу подіума - зі швейцаром у ратуші, з приводу оплати - в канцелярії ратуші (двічі), з приводу продажу - в пані Фр. на виставці «Накритий стіл». Написав фройл. Т., такому собі Отто Кл. (марно), для «Таґблат» (марно), Льови («Я не зможу зробити доповідь, рятуйте мене!»).
Хвилювання: через доповідь, одну ніч прокрутився в ліжку, духота й безсоння, зненависть до д-ра Б., страх за Вельча (нічого не продасть), «Афіке Єгуда», в газетах замітки з’являються не так, як чекаєш, у конторі неуважний, подіума не привезли, продаж іде мляво, колір квитків мене дратує, доповідь довелося перервати, позаяк піаніст забув удома в Коширі ноти, часто байдужість до Льови, майже відраза.
Користь: радість за Льови й довіра до нього, неземне почуття гордощів під час моєї доповіді (прохолода щодо публіки, лише брак досвіду сковує мені свободу натхненних рухів), твердий голос, бездоганна пам’ять, схвалення, але насамперед владність, з якою гучно, впевнено, рішуче, несхитно, нестримно, з ясним поглядом, майже мимомідь впоруюся з безцеремонністю трьох службовців ратуші й замість дванадцяти крон, яких вони вимагають, даю тільки шість, та й ті немовби якесь велике цабе. Тут виявляються сили, яким я залюбки довірився б, якби вони схотіли зостатися. (Батька й матері там не було.)
Крім того: Академія Товариства Гердера на Софіенінзель. На початку доповіді Бі стромляє руку до кишені штанів. Це, попри будь- яку видимість, задоволене обличчя людини, що працює задля власної втіхи. Гофмансталь читає з фальшивою нотою в голосі. У постаті зосередженість, починаючи з притиснених до голови вух. Візенталь.
Чудові танцювальні рухи, наприклад, коли тіло опускається на землю з природною вагою.
Враження від Тойнбігаллє.
Сіоністські збори. Блюменфельд. Секретар Всесвітньої сіоністської організації.
У моїх роздумах про самого себе останнім часом виявляється нова наснажлива сила, яку я можу розгледіти саме тепер і аж тепер, позаяк останній тиждень просто-таки розчиняюся в журбі й намарності.
Перемінливі почуття серед молоді в кав’ярні «Арко».
26 лютого. Твердіша самовпевненість. Пульс ближчий до бажаного. Дзижчання газового ліхтаря над головою.
Я прочинив вхідні двері й виглянув подивитися, чи погода запрошує на прогуляцку. Небо було блакитне, але крізь ту блакить прозирали великі сірі хмари з відігнутими, мов клапани, краями, і нависали вони, як судити з поближніх лісистих пагорбів, досить низько. І все ж на вулиці було повно людей, що повиходили прогулятися. Міцні материнські руки штовхали дитячі візки. То тут, то там у натовпі спинялася підвода й чекала, поки люди розступляться перед кіньми, що дибилися й знов ставали на ноги. Тим часом візники спокійно дивилися вперед, притримуючи натягнуті, як струна, віжки, їхнього погляду не уникала жодна дрібниця, вони вже вкотре оцінювали ситуацію і »слушну хвилину знов поганяли коней. Діти гасали, хоч місця було й не багато. Дівчата в легеньких сукнях і капелюшках, розфарбованих пістряво, мов поштові марки, проходили попідруч із юнаками, і їхні ноги мовби пританцьовували під мелодію, що її кожна притлумлювала в горлі. Сім’ї трималися кожна свого гурту, а коли мусили витягатись довгою вервечкою, то простягнені назад руки легко знаходили одна одну; над головами злітали руки, лунали пестливі імена, повертаючи тих, хто загубився, до своїх. Чоловіки, залишившись самі, намагалися ще дужче замкнутися в собі й стромляли руки до кишень. Яке дріб’язкове глупство. Спершу я стояв у воротях, потім прихилився до них, щоб спокійніше спостерігати. Мене зачіпали одягом, один раз я схопив стрічку, що прикрашала ззаду дівочу спідницю, й випускав її з руки в міру того, як дівчина відходила; а коли іншим разом погладив дівчину по плечу - просто так, щоб їй полестити, перехожий, який ішов за нею, вдарив мене по пальцях. Тоді я потяг його за замкнений флігель біля воріт, погрозливо здійняв руки, втупився в нього косим поглядом, підступив на крок ближче й знов відступив, і він був щасливий,
