переходив від гурту до гурту й пояснював складні місця. Незважаючи на те, що згодом Льови - він пробув в Острі десять днів, але ночував і харчувався в заїзді - знайшов двох друзів і однодумців (знайти товариша було нелегко, позаяк спершу належало обережно перевірити, хто чим дихає й кому можна довіряти), та зрештою вельми радо повернувся додому, бо звик до налагодженого життя й затужив за домівкою.
У великій кімнаті стояв гамір - там грали в карти, а згодом заходила звичайна, гучна, хоч і не дуже доладна розмова під орудою батька, коли він бував, як оце сьогодні, здоровий. Слова невеличкими горбочками витикалися з безладного гармидеру В дівочій кімнаті,
двері якої стояли навстіж, спав маленький Фелікс. На другому боці, в мой кімнаті, спав я. З огляду на мій вік двері цієї кімнати причиняли. Крім того, розчахнені двері означали, що Фелікса ще хочуть прилучити до сім’ї, тоді як я жив уже усамітнено.
Вчора у Баума. Мав прийти Штробль, але затримався в театрі. Баум читав уголос статтю «Про народну пісню»; погано. Потім - розділ з «Ігор і суворості долі»; дуже добре. Я сидів байдужий, у кепському гуморі, не дістав ніякого певного враження загалом. Коли поверталися під дощем додому, Макс розповів мені про нинішній план «Ірми Поляк». Сказати про свій стан відверто я не міг, позаяк Макс ніколи по- справжньому з ним не рахується. Через те довелося бути нещирим, і це мені, зрештою, все зіпсувало. На душі було так жалісно, що до Макса я звертався лише тоді, коли його обличчя пірнало в темряву, хоч моє власне на світлі могло мене швидше виказати. Однак потім загадкова кінцівка роману захопила мене всупереч усім перешкодам. Дорогою додому, коли ми попрощалися, - каяття з приводу моєї нещирості й біль через її неминучість. Рішення завести окремий зошит про моє ставлення до Макса. Що не записано, те мерехтить перед очима, й оптичні випадковості визначають загальний присуд.
Коли я лежав на канапі, а в обох кімнатах на моєму боці гучно розмовляли - ліворуч тільки про жінок, праворуч переважно про чоловіків, - у мене склалося таке враження, що то грубі, негроподібні, непогамовні істоти, які не відають, про що говорять, а говорять вони тільки для того, щоб стрясати повітря, й, говорячи, підводять обличчя й дивляться вслід словам, що їх промовляють.
Так минає в мене тиха дощова неділя, я сиджу в спальні, ніщо мене не тривожить, але замість зважитися писати, як, до прикладу, позавчора хотів вилити на папері все, що мав, я вже довгенько сиджу й розглядаю свої пальці. Мені здається, цей тиждень я цілком і повністю перебував під впливом Ґьоте, однак вичерпав усю силу цього впливу й тому став непотрібним.
129
З одного вірша Розенфельда, де зображено бурю на морі: «Розвіваються душі, тріпочуть тіла». Декламуючи, Льови судомно збирає на чолі шкіру й морщить носа, як, здавалося б, можна так судомно зводити тільки руки. У найпроникливіших місцях він, щоб іще дужче наблизити їх до слухачів, сам підступає до нас або, краще сказати, збільшується, увиразнюючи свій образ. Він тільки трішечки виступає наперед, широко розплющує очі, обсмикує неприкаяною лівицею застебнутий сурдут, а правицю з розтуленою долонею широким рухом простягає до нас. І коли вже ми не розхвилювалися самі, то повинні принаймні поцінувати його схвильованість і дати йому можливість пояснити змальоване лихо.
5 Ф Кафка
