можна назвати російським. Воно стає ще глибшим, коли в цей пізній вечірній час навідаєш товариша, щоб поцікавитись, як йому ведеться43.
Вельча запрошено на бенефіс пані Клюг. Льови - у нього дуже болить голова, і це свідчить, мабуть, про її тяжку недугу - чекає мене внизу на тротуарі, прихилившись до стіни будинку й притиснувши у відчаї праву руку до чола. Я показав на нього Вельчові, що, не підводячись із канапи, виглянув у вікно. У мене було таке враження, ніби я вперше в житті з такою легкістю спостерігав з вікна, як унизу на тротуарі діється щось таке, що мене близько стосується. Саме собою таке спостереження мені відоме за Шерлоком Холмсом.
6 січня. Вчора «Віце-король» Файмана. Коли дивлюся ці п’єси, моя сприйнятливість до єврейського зраджує мене, бо вони надто одноманітні й обертаються на скиглення, що гордо виливається в окремі більш-менш потужні вибухи. Після перших п’єс у мене могло скластися враження, ніби я натрапив на єврейство, в якому дрімають витоки мого єврейства і ці витоки розвинуться, просвітять мене й просунуть у моєму незграбному єврействі вперед, а натомість що довше я слухаю, то далі ці витоки відходять від мене. Люди, звісно, залишаються, і я за них тримаюсь.
У пані Клюґ був бенефіс, тож вона проспівала кілька нових пісень і показала кілька нових жартів. Але цілком під її впливом я перебував лише під час вступної пісні, а потім мене нестримно вабила до себе кожна часточка її образу - розпростерті руки, коли вона співала, ляскаючи пальцями, туго завиті кучерики на скронях, тоненька сорочка, що рівно й невинно ховається під камізелькою, спідня губа, яка часом випинається, смакуючи жарт («Ось бачите, я знаю всі мови, тільки не ідиш»), грубуваті білі панчохи на повненьких ногах, що їх немовби підтримують черевички. Та позаяк учора вона співала нові пісні, то зіпсувала головне враження, яке полягало в тому, що тут на оглядини себе виставила людина, котра знайшла кілька жартиків і пісень, що якнайповніше демонструють її темперамент і всі її сили. Позаяк ця демонстрація вдається, то вдається все; і якщо нам приємно час від часу відчувати на собі вплив цієї людини, то нас, звісно - і в цьому мене підтримають, мабуть, усі слухачі - не збентежить постійне повторення щоразу тих самих пісень, ми швидше схвалимо це як допоміжний захід у програмі, як, наприклад, затемнення зали, й, дивлячись очима жінки, побачимо в цьому ту безстрашність і впевненість у собі, яку саме шукаємо. Отож коли чуєш нові пісні, які нічого нового в пані Клюґ не відкривають, позаяк попередні так досконало зробили своє діло, й коли ці пісні претендують відтак на повагу до себе як до пісень, не маючи для цього жодної підстави, й коли вони в такий спосіб відвертають увагу від пані Клюґ, але водночас показують, що й сама вона почувається в них не дуже впевнено й часом то помиляється, то робить перебільшені міни й рухи, це мимоволі викликає розчарування, й залишається тільки втішати себе тим, що спогади про колишні її досконалі виступи завдяки їхній непідробній щирості надто яскраві, щоб їх затьмарило нинішнє видовище.
7 січня. Пані Чіссік завжди дістає, на жаль, тільки ролі, що виявляють лише головне в її істоті, вона незмінно грає дівчат і жінок, на яких ураз звалюються біди, зневага, безчестя, образи, і яким, однак, не дано часу з природною послідовністю розвинути свою сутність. З тієї нестримної природної сили, з якою вона грає свої ролі, що досягають кульмінації тільки завдяки грі, - в тексті п’єси вони, навпаки, лише позначені натяками з розрахунку на багатство можливостей, якого вимагають, - видно, на що вона здатна. - Один з її головних рухів - трепет, що розходиться по тілу від трохи напружених клубів, які здригаються. В її малої дочки один клуб, здається, зовсім не рухається. - Обіймаючись, актори притримують одне одному перуки.
Підіймаючись недавно з Льови до його кімнати - він хотів прочитати мені листа, якого написав варшавському письменникові Номберґу, - ми зустріли на сходах подружжя Чіссік. Вони несли до себе нагору свої костюми для «Кол-Нідри», запаковані, як маца, в
шовковий папір. Ми на хвилю спинилися. Поруччя було мені опорою для рук і наголосів у фразах. Її великі губи ворушилися так близько переді мною, утворюючи несподівані, проте природні форми. З моєї вини розмова загрожувала завершитися безнадійно, бо я, поспішаючи висловити всю свою любов і відданість, спромігся лише констатувати, що справи
