що в смокінгового жилета неминуче має бути великий виріз і мені, отже, доведеться носити накрохмалену сорочку, я, щоб запобігти такому лиху, майже через силу виявив рішучість. Такого смокінга я не хотів, якщо вже його й шити - на шовковій підкладці, шовком підбитий зсередини, - то тільки щоб він високо застібався. Такого смокінга кравець ніколи не бачив, однак зауважив, що хоч би яким я уявляв собі такий піджак, але для танців він не придатний. Гаразд, хай він буде не для танців, танцювати я й зовсім не хочу, це ще зовсім не вирішено, але я хочу, щоб мені замовили описаний піджак. Кравець був тим більше збитий з пантелику, що доти новий одяг я завжди приймав сором’язливо й недбало, без зауважень і побажань щодо мірок та примірок. Отож мені не залишалося нічого іншого - та й мати на цьому наполягала, - як піти з кравцем, хоч і прикро це було, через Альтштедтер-Рінґ до одного торговця старим одягом, в якого я вже давно бачив у вітрині розгорнений такий нехитрий смокінг і вважав, що він мені підходить. На жаль, з вітрини смокінга вже зняли, і навіть усередині крамниці, хоч як напружено ми придивлялися, його не було видно, а входити до крамниці, щоб тільки подивитися смокінг, я не важився, тож ми повернулися додому, так само не дійшовши згоди. Але на душі в мене було так, немовби майбутній смокінг уже проклято внаслідок цього марного походу, принаймні я скористався роздратованою суперечкою «за» і «проти» як приводом, щоб спровадити кравця, зробивши йому якесь дрібне замовлення й подавши надію на майбутнє; я залишився, вислуховуючи материні докори, стомлений, назавжди - у мене все ставалося назавжди - розпрощавшись із дівчатами, елегантними манерами й танцювальними розвагами. Радість, яку я водночас відчував, здавалася жалюгідною, до того ж я потерпав, що в очах кравця мав вигляд такий смішний, якого доти не мав жоден із його клієнтів.
З січня. Багато чого прочитав у «Нойє рундшау». Початок роману «Голий чоловік»42, якась невиразність загалом, деталі непохибні.
«Втеча Ґабріеля Шіллінґа» Гауптмана. Освіта людей. Повчально в поганому й доброму.
Новорічні свята. Пополудні я мав намір почитати Максові дещо зі своїх щоденників, уже наперед тішився, але не зробив цього. Ми були якісь не одностайні, пополудні я відчував у ньому розважливу дріб’язковість і поквапність, він був мені майже не товариш, проте я все ж таки настільки тримав себе в руках, що бачив себе його очима, бачив, як я весь час марно гортаю зошити, і це гортання й перегортання, ті самі сторінки, що раз у раз мигали перед очима, викликали в мене огиду. Працювати разом, коли між обома така взаємна напруженість, було, звичайно, неможливо, і одна сторінка «Ріхарда і Самуеля», яку ми, долаючи взаємний опір, спромоглися написати, - то лише доказ Максової енергії, а загалом сторінка невдала. Новорічний вечір у Чади. Не так погано, позаяк Вельч, Кіш і ще один гість улили свіжу кров, отож зрештою я, принаймні в межах того товариства, все ж таки знов повернувся до Макса. Потім у натовпі на Ґрабені я, вже не дивлячись на нього, потис йому руку й гордо пішов, притискаючи до себе свої три зошити, просто додому.
Вогні на вулиці перед новобудовою, що здіймаються навкола тиґеля вгору у вигляді пучків трави.
У мені дуже легко помітити зосередженість на писанні. Коли по моєму організму стало очевидно, що писання - найплідніший напрям діяльності моєї істоти, все повернулося в його бік, а всі здібності, спрямовані на втіхи статі, їди, пиття, філософських роздумів, насамперед музики, виявилися не при ділі. На всіх цих напрямах я вичерпався. Це була необхідність, позаяк мої сили навіть сукупно виявилися такі незначні, що, лише зібрані всі разом, могли тільки наполовину служити меті писання. Цю мету я знайшов, звичайно, не самостійно й не свідомо, вона знайшлася сама, і тепер на перешкоді їй стоїть, хоч і дуже серйозно, тільки контора. Та в кожному разі я не маю права плакатися з того приводу, що не можу терпіти ніякої коханої, що в коханні розуміюся майже стільки ж, скільки в музиці й мушу вдоволь- нятися лише щонайповерховішими скороминущими впливами, що на Новий рік вечеряв солодким коренем зі шпинатом, запиваючи чверткою вишневої наливки, і що в неділю не міг прийти, коли Макс читав свої філософські праці; відшкодування за все це - вочевидь мов на долоні. Отож із цієї спілки я мушу викинути лише конторську роботу, щоб, позаяк мій розвиток завершився й жертвувати мені, наскільки я розумію, вже нема чим, - зажити справжнім життям, із плином якого моє обличчя, в міру просування моєї роботи, нарешті зможе в природний спосіб старіти.
Бесіда повертається так, що спочатку детально обговорюють проблеми внутрішнього існування, а потім, не припиняючи обговорення зовсім, але й, певна річ, не продовжуючи його, мову заводять про те, коли й де зустрінуться наступного разу і
