які обставини при цьому слід урахувати. Якщо бесіда завершується ще й потиском рук, то розходяться зі скороминущою вірою в ясне й тверде облаштування нашого життя і з повагою до нього.
В автобіографії не можна уникнути, щоб замість слів «одного разу», які відповідають правді, досить часто не писати «неодноразово». Бо завжди розумієш: спогади видобувають із темряви те, що слова «одного разу» знищують, і хоч слово «неодноразово» щадить його теж не зовсім, воно - принаймні в очах того, хто пише, - зберігається й переносить його до подій, яких, може, в його житті й не було, але вони заміняють йому ті, яких він у спогадах не торкається вже й мимохідь.
4 січня. Тільки через своє шанолюбство я так охоче читаю вголос сестрам (тим-то сьогодні, наприклад, і сів писати дуже пізно). Справа не в тому, що я переконаний, нібито, читаючи, досягну чогось особливого, скоріше мене тільки охоплює пристрасть так притиснутися до добрих робіт, які я їм читаю, щоб злитися з ними водно не завдяки моїй заслузі, а лише завдяки викликаній читанням, не затьмареній дрібницями увазі моїх слухачок і, приховуючи шанолюбство як першопричину, прилучитися до впливу, що його справляє сам твір. Тому я й читаю сестрам справді дивовижно, надзвичайно вивірено, як сам відчуваю, роблю наголоси, зате потім уповні дістаю винагороду не тільки від самого себе, а й від сестер.
Та коли я читаю Бродові, Бауму чи комусь іншому, це читання вже через мої претензії на похвалу, мабуть, страшенно не до душі кожному з них, навіть якщо він і не знає, як добре я звичайно читаю, бо я бачу, що слухач проводить межу між мною й тим, що я читаю, я не повинен цілком поєднуватися з тим, що читаю, щоб не стати, на мою думку, яка не потребує підтримки слухача, посміховищем; я облітаю-голо сом те, що читаю, намагаючись, позаяк цього чекають, там і сям проникнути в нього, але без серйозного наміру, бо цього від мене зовсім не сподіваються; але чого, власне, хочуть, то це щоб читати без шанолюбства, спокійно й відсторонено, а пристрасть виявляти лиш тоді, коли вона того вимагає; ось на це я не здатний; та, хоч я, здається, змирився з цим, а отже, і вдовольняюся тим, що перед усіма, крім сестер, читаю погано, шанолюбство моє, якого тепер не повинно бути, виявляється, коли я почуваюсь ображеним, чуючи, як хтось знаходить у прочитаному вади; я червонію й хочу швиденько читати далі, і взагалі, коли вже я починаю читати, то прагну робити це безкінечно довго, підсвідомо бажаючи, щоб протягом тривалого читання зринуло, принаймні в мене, шанолюбне фальшиве почуття єдності з тим, що я читаю, при цьому я забуваю, що ніколи не матиму достатньо миттєвої сили, щоб своїми почуттями впливати на чітке сприйняття слухачів, і що це тільки мої сестри вдома починають вдаватися до бажаної підміни.
Одноманітність. Історія.
; Коли здається, ніби вже остаточно вирішив залишитись увечері Вдома, вдяг домашній халат, усівся по вечері за освітленим столом і ЙІзявся за таку роботу чи гру, після якої звичайно лягають спати, коли надворі така неприємна погода, що тільки вдома й сидіти, а надто коли так довго прокляк нишком за столом, що вже не вийдеш, не Тільки не викликавши батькового гніву, а й загального подиву, коли вже й на сходах темно і ворота замкнено й коли, попри все це, ти, зненацька відчувши якийсь незатишок, підхоплюєшся на ноги, накидаєш замість халата піджак, повертаєшся вже вдягненим для вулиці, заявляєш, що мусиш іти, і, коротко попрощавшися, таки йдеш, і, залежно від того, як хутко причиняєш за собою двері в квартирі, й, щоб Покласти край загальному обговоренню твого рішенню піти, залишаєш усіх, як сам гадаєш, більш чи менш розчарованими, коли таки опиняєшся на вулиці й усе твоє тіло вже неочікувану й нарешті подаровану йому свободу винагороджує особливою жвавістю, коли відчуваєш, що цим одним рішенням збудив у собі всі можливі рішення, коли глибше, ніж звичайно, усвідомлюєш, що маєш більше снаги, ніж потреби легко викликати й перенести якнайшвидшу переміну, що, полишений на самого себе, дістаєш насолоду від розуму й спокою, тоді ти на цей вечір позбувся сім’ї так остаточно, як не зміг би зробити цього навіть у найдальшій подорожі, й спізнав почуття, яке через його таку незвичайну для Європи самотність
