Я маю позувати голим художникові Ашеру, коли він малюватиме святого Себастіана.
Коли я тепер повернуся ввечері до своїх родичів, то, позаяк не написав нічого, що мене втішило б, не видамся їм чужішим, зне- важенішим, непотрібнішим, ніж самому собі. Все це, звісно, тільки моє відчуття (а його не ошукати, хоч як пильно придивляйся), адже насправді всі вони поважають мене та й люблять.
24 січня. Середа. Не писав стільки з таких причин: посварився з шефом і з’ясував наші взаємини тільки завдяки гарному листу; кілька разів був на заводі; читав «L’histoire de la Litterature Judeo-Allemande» Піне, півтисячі сторінок, до того ж спрагло, таких книжок я ще зроду не читав так ґрунтовно, поквапно й радо; тепер читаю «Організм єврейства» Фромера; нарешті, мав багато справ з єврейськими акторами, писав для них листи, домігся в сіоністській спілці, щоб опитали сіоністські спілки в Богемії, чи хочуть вони, щоб трупа приїхала до них на гастролі, відповідного циркулярного листа я написав і віддав розмножити; ще раз подивився «Суламіф» і «Герцеле Мейїхес» Ріх- тера, був на вечорі народної пісні у спілці «Бар-Кохба», а позавчора на «Графі фон Ґляйхені» Шмідтбонна.
Вечір народної пісні: доповідь робить д-р Натан Бірнбаум. Звичка у східних євреїв: коли затинається, вдається до висловів «шановні пані й панове» або тільки «шановні мої». На початку виступу Бірнбаум повторював їх так часто, аж смішно було. Та наскільки я знаю Льови, мені здається, такі постійні звороти, як: «О горе мені!», «Та дарма!» чи «Та що там казати!», покликані не приховувати збентеження, а бути невичерпним новим джерелом, яке розбавляє надто важкий потік мови, властивий східноєврейському темпераменту. Але в Бірнбаума це не так.
26 січня. Спина пана Вельча й тиша всієї зали, коли читають погані вірші. - Бірнбаум: довгий чуб різко уривається на шиї, яка виявляється дуже рівною - чи то через те, що раптово оголюється, чи то вона взагалі така. Чималий кривий, не надто вузький, однак із боків усе ж таки широкуватий ніс насамперед завдяки вдалим пропорціям добре гармонує з великою бородою. - Співак Ґолланін. Мирна, солодкава, небесна, поблажлива усмішка, яка довго не сходить із нахиленого вбік і вниз обличчя, ледь загострена зморщеним носом, а може, то в нього просто такі натреновані вуста44.
31 січня. Нічого не писав. Вельч приніс мені книжки про Ґьоте, що викликали в мене якусь непевну, ні на що не придатну схвильованість. План статті «Жахлива суть Ґьоте», страх перед двогодинною вечірньою прогулянкою, яку я тепер узяв собі за звичай.
4 лютого. Три дні тому: «Дух землі» Ведекінда. Ведекінд із дружиною Тіллі грають також. Чистий, ніби різьблений жіночий голос. (Вузьке обличчя, що нагадує півмісяць. Коли стоїть спокійно, ноги ІНизу немовби розходяться. П’єса зрозуміла й потім, коли озираєшся казад, отож можна спокійно і з почуттям упевненості йти додому. Суперечливе враження від чогось добре обґрунтованого й усе ж не- Імінно чужого.
\ Того разу дорогою до театру я почувався добре. Я смакував своїм кутром, мов медом. Пив його одним довгим безперервним ковтком. А в театрі все минуло. Це було, до речі, попереднього вечора, коли Йшов «Орфей у пеклі» за участю Палленберґа. Постановка виявилася такою поганою, оплески й регіт довкола мене в стоячих місцях партеру ^акий гучний, що я не знайшов іншої ради, як після другої дії втекти # так примусити все змовкнути.
Позавчора написав гарного листа в Траутенау з приводу Гастролей Дьови. Щоразу, читаючи листа, заспокоююсь і збираюся на силі, таке відчутне в ньому невисловлене посилання на все добре в мені.
• Завзяття, з яким читаю про Ґьоте (розмови з ним, студентські роки, години, проведені з Ґьоте; приїзд Ґьоте до Франкфурта), захоплює мене цілком і втримує від будь-якої писанини.
