коли я, штовхнувши його, нарешті відпустив. Після того я, звичайно, підкликав до себе багатьох, досить було тільки кивнути пальцем чи кинути швидкий, але рішучий погляд.
Немовби в якійсь легкій сонливості, я зробив цей марний, незавершений запис.
Сьогодні напишу Льови. Листи до нього я переписуватиму сюди, бо сподіваюся, що вони стануть мені в пригоді.
Любий друже
27 лютого. Я не маю часу писати листи по двічі.
Учора о десятій вечора я похмуро плентав по Цельтнерґасе вниз. Неподалік від капелюшної крамниці Гессе, кроків за три й збоку, спиняється молодик, я також мушу стати, а він скидає капелюха й кидається до мене. Я, спершу переляканий, відсахуюся - мабуть, він, думаю, хоче спитати дорогу до вокзалу, але чому в такий спосіб? Та потім, позаяк молодик довірливо підступає до мене ближче й зазирає мені знизу в очі, бо я вищий від нього, вирішую: певно, проситиме грошей або щось іще гірше. Він спантеличено щось каже, я спантеличено мовчу, і все це сплутується. «Ви юрист, чи не так? Доктор? Прошу вас, чи не могли б ви дати мені пораду? У мене така справа, що мені потрібен адвокат». Через обережність, загальну підозріливість і побоювання, що можу себе скомпрометувати, відповідаю, що я не юрист, однак готовий дати йому пораду. Тільки яка ж у нього справа? Він починає розповідати, я зацікавлено слухаю; щоб викликати ще більшу довіру, я пропоную йому розповідати краще дорогою, він погоджується провести мене, ні, ліпше я піду з ним, мені байдуже, куди йти.
Він непоганий декламатор, досі був далеко не такий добрий, а тепер уже вміє так наслідувати Кайнца, що їх ніхто й не відрізнить. Можуть сказати, що він тільки наслідує його, але ж він додає й багато чого свого. На зріст він, правда, невисокий, але міміку, пам’ять, манеру триматися - все, все це він має. На військовій службі, там, у таборі в Міловіці, він декламував, один його товариш співав, і вони таки дуже добре розважалися. То був прекрасний час. А найдужче він любить декламувати Демеля, наприклад, його пристрасні фривольні вірші про наречену, яка уявляє собі шлюбну ніч; коли він їх декламує, це справляє особливо грандіозне враження на дівчат. Та воно й не дивно. Він зробив для Демеля дуже гарну оправу, з такої червоної шкіри. (Він розводить руки й показує, який це має вигляд.) Та справа ж не в оправі. Крім того, він дуже любить декламувати Рідеамуса. Ні, вони зовсім не суперечать один одному, він прокладає між ними місток, говорить від себе, що спаде на думку, морочить публіці голову. Потім у його програмі є ще «Прометей». Тут він уже нікого не боїться, навіть самого Моіссі, той п’є, він - ні. Нарешті, він залюбки читає із Света Мартена, це один молодий північний письменник. Дуже непоганий. У нього такі епіграми, короткі вислови. Особливо чудові про Наполеона, але й решта теж, тобто про інших великих людей. Ні, продекламувати звідки він поки що нічого не може, ще не вчив, навіть не все прочитав, йому лише недавно читала його тітка, отоді вони йому так і припали до вподоби.
Отож він мав намір показати свою програму публічно й запропонував товариству «Фрауенфортшріт» виступити в них на вечорі. Власне, він хотів спершу прочитати «Історію одного маєтку» Сельми Лагерлеф і навіть позичив це оповідання на ознайомлення голові «Фрауенфортшріту» пані Дюреж-Воднанскі. Вона сказала, що оповідання, звісно, гарне, але задовге, щоб його читати зі сцени. Він і сам це розуміє, оповідання справді надто велике, тим більше, що на задуманому вечорі має ще грати на піаніно його брат. Цей брат - йому двадцять один рік - дуже милий юнак, віртуоз, два роки (це було чотири роки тому) провчився у вищій музичній школі в Берліні. Але звідти повернувся геть зіпсутий. Власне, не те що зіпсутий, проте жінка, в якої він харчувався, закохалася в нього. Потім він розповідав, що часто до того стомлювався, аж не міг грати - так та кухарочка його заїздила.
Позаяк «Історія одного маєтку» не підійшла, погодилися на іншій програмі: Демель, Рідеамус, «Прометей» і Свет Мартен. Та щоб одразу показати пані Дюреж, що він, власне, за людина, він приніс їй рукопис свого опусу «Радість життя», написаного влітку цього року. Писав він його на дачі, вдень стенографував, увечері переписував набіло, шліфував, креслив,
