такого цупкого, дерев’яного вигляду, а потім - зім’ятого й обвислого. Мені зовсім не кортіло справляти новий одяг, бо коли й мати жахливий вигляд, то краще вже принаймні почуватися зручно, а крім того, не хотілося світові, який звик до моєї старої одежі, демонструвати жахливу нову. Коли мати збиралася замовити мені такий самий новий одяг, позаяк очима дорослої людини вона все ж таки бачила різницю між тим новим одягом і старим, я щоразу довго відмовлявся, але ті відмовляння оберталися проти мене, і слова батька й матері зміцнювали мою думку про те, що до мого зовнішнього вигляду мені нема ніякого діла.
; 2 січня. Як наслідок я й поставу свою підпорядковував поганому
одягу, ходив згорбившись, перехнябивши плечі, не знаючи, куди подіти руки; я боявся дзеркал, бо вони, на мою думку, неминуче показували мою потворність, яку, до того ж, відбити цілком правдиво й не можна, бо якби я мав такий вигляд насправді, то привертав би до себе більшу увагу; коли в неділю ми прогулювались, мати легенько штурхала мене в спину, і я це терпів, як і надто загальні застереження та пророцтва, що ніяк не міг пов’язати з тодішніми моїми пекучими турботами. Мені взагалі бракувало насамперед здатності бодай трохи заздалегідь подбати про справжнє майбутнє. Мої думки було заклопотані насущними речами і їхнім нинішнім станом - не через грунтовність чи надто велику зацікавленість, а, позаяк це не залежало від недостатнього мислення, через смуток і страх; через смуток тому, що, оскільки дійсність була для мене така сумна, я не вважав, нібито маю право залишити її, поки вона не розчиниться в щасті, а через страх тому, що, боячись ступити щонайменший нинішній крок, я вважав себе негідним, з огляду на мою огидну дитячу поведінку, серйозно й відповідально обговорювати велике чоловіче майбутнє, яке в моїх очах поставало переважно таким неможливим, що будь- який невеличкий успіх здавався несправжнім, а наступний - недосяжним.
Я припускав скоріше чудо, ніж справжній успіх, але був надто холодний, щоб не полишати чудес в їхній сфері, а справжній успіх - у його. Тим-то перед сном я міг довго мріяти про те, як колись багатим чоловіком в’їду в запряженій четвериком кареті до єврейського міста, одним владним словом звільню несправедливо биту вродливу дівчину й заберу її з собою; але ця несерйозна віра, яку живила, очевидно, тільки вже нездорова сексуальність, не зачіпала переконаності, що в кінці року я не складу іспитів, а якщо й пощастить їх скласти, то не закінчу наступний клас, а якщо обманом пощастить уникнути й цього, то на іспитах на атестат зрілості остаточно провалюсь, і що я, втім, цілком напевно, байдуже коли, однак таки ошелешу приспаних моїми регулярними позірними успіхами батька й матір, як і решту світу тим, що раптом вийде наяв моя нечувана нездатність. Та, позаяк дороговказом у майбутнє я завжди вважав тільки свою нездатність - лише зрідка свою слабеньку літературну роботу, - то переосмислення майбутнього ніколи не давало мені користі, воно тільки поглиблювало мій нинішній смуток. Коли я хотів, щоправда, то ходив рівно, але це мене стомлювало, до того ж я не міг збагнути, як мені може завадити в майбутньому горбата спина. Якщо в мене буде майбутнє, то, відчував я, все обгараз- диться само собою. Таку засаду я вибрав не через те, що вона викликала довіру до майбутнього, в існування якого однаково не вірилося, - вона була призначена скоріше для того, щоб полегшити мені життя. Ходити так, одягатися, вмиватись, читати й насамперед замикатися вдома так, щоб це вимагало від мене якнайменших зусиль і якнай-
меншої мужності. Коли я ці межі переступав, то вихід знаходив просто сміховинний.
І ось одного разу стало очевидно, що обходитись без чорного вихідного костюма далі не можна, тим більше що мені довелося вирішувати, чи ходити на уроки танців. Покликали того кравця з Нусле й почали радитися щодо крою. Я був нерішучий, як завжди в таких випадках, коли мав остерігатися, що внаслідок однозначної відповіді мене чекатимуть не тільки прикрощі невдовзі, але й погані наслідки потім. Тож спершу я не хотів ніякого чорного костюма, та коли при чужій людині мене присоромили, нагадавши, що я не маю вихідного одягу, я погодився бодай узагалі обговорити пропозицію щодо фраку; та позаяк фрак у моєму уявленні поставав страшним переворотом, про який, зрештою, можна побалакати, але на який ніколи не можна зважитись, ми стали на смокінгу - він схожий на звичайний піджак, і я принаймні міг його терпіти. Та коли я почув,
