Щоденники 1910-1923

Намисто із золотих кульок на засмаглій шиї.

19 липня. З будинку вийшли четверо озброєних чоловіків. Кожен тримав перед собою алебарду. Час від часу котрийсь із них повертав голову й дивився, чи не з’явивсь іще той, задля кого вони тут стояли. Був ранній ранок, на вулиці - жодної живої душі.

-  То чого ж ви хочете? Підходьте!

-  Нічого ми не хочемо. Облиш нас!

Та ще й внутрішні витрати! Тим-то у вухах і лунає так музика з кав’ярні. Видно, як летить камінь, про що розповідала Ельза Б.

За прядкою сидить жінка. Чоловік штовхає мечем у піхвах (він тримає їх просто в руці) двері й відчиняє їх.

ЧОЛОВІК: Він був тут!      ;

ЖІНКА: Хто? Що вам треба?      ,ї

ЧОЛОВІК: Конокрад. Він сховався тут. Признавайся! {Вихоплюєз піхов меча.)

ЖІНКА {підіймає для захисту прядку): Нікого тут не було. Ідіть звідси!

20  липня. Внизу на річці стояло багато човнів, рибалки покидали вудки, день був похмурий. На набережній, поспиравшись на поруччя й перекинувши ногу за ногу, стояло кілька хлопців.

Коли всі повставали й перед від’їздом піднесли на прощання келихи з шампанським, уже смеркло. Батько й мати та весільні гості провели їх до карети.

21  липня. Не впадати у відчай, зокрема й через те, що не впадаєш у відчай. Коли здається, що всьому вже кінець, усе ж таки звідкись з’являються нові сили, і це й означає, що ти живеш. Та якщо вони не з’являються, тоді тут усьому кінець, але вже остаточно.

Я не годен спати. Самі сновиддя, сну нема. Сьогодні уві сні винайшов новий спосіб пересуватися крутим схилом у парку. Береш гілляку, не дуже цупку, косо впираєш її в землю, тримаючись рукою за другий кінець, якомога обережніше сідаєш на неї, як у жіноче сідло, і вся гілляка рушає, звичайно, схилом униз, а ти, сидячи на ній/разом із нею, та ще й зручненько погойдуєшся дорогою на гнучкій деревині. Гіллякою можна скористатися й для того, щоб вибратися нагору. Головна перевага, не кажучи вже про простоту всього пристрою, полягає в тому, що гілляку, тонку й гнучку, можна опускати й підіймати, вона проходить навіть там, де людині самій пройти важко.

За накинутий на шию мотузок виволокли крізь вікно на першому поверсі, безжально й недбало протягли, закривавленого й понівеченого, крізь усі стелі, меблі, стіни й горища до самого даху, поки там з’явився порожній зашморг, з якого повипадали й мої рештки, коли мною проламували черепичну крівлю.

Особливий метод міркувати. Це коли все пронизують почуття. Все, навіть найнепевніше, сприймається як почуття (Достоєвський).