немовби від власного крику. При тямі й пам’яті примушую себе знов заснути, і сон справді повертається, я ще встигаю притьма перечитати два-три розпливчасті рядки в листі, з яких нічого не запам’ятав, і, не прокидаючись, втрачаю сновидіння.
Старий торговець, здоровенний на зріст чоловік, підіймався сходами до своєї квартири, не просто тримаючись за поручень, а стискаючи його в руці; ноги в нього підтиналися. Передщвірима, скляними дверима з ґратками, він хотів був, як завжди, дістати з кишені штанів в’язку ключів, але цієї миті завважив у темному кутку молодика, що схилився в поклоні.
- Хто ви? Що вам треба? - запитав торговець, усе ще важко сапаючи від натуги.
- Ви торговець Меснер? - озвався молодик.
- Так, - відповів торговець.
- Тоді я маю для вас повідомлення. Хто я такий, тут, власне, значення не має, бо до справи я не причетний, я тільки мушу переказати вам повідомлення. І все ж я відрекомендуюсь, мене звати Кстте, я студент.
- Так, - мовив Меснер і на мить задумався. - І що це за повідомлення?
- Побалакаймо про це краще в кімнаті, - сказав студент. - Це справа гака, що на сходах її не залагодиш.
- Я ні від кого не жду ніякого повідомлення, - промовив Меснер і перевів погляд убік на підлогу.
- Можливо, - відказав студент.
- А втім, - похопився Меснер, - уже початок на дванадцяту ночі, пас тут ніхто не почує.
-Ні, - відповів студент, - тут я не можу цього сказати.
- А я, - сказав Меснер, - уночі гостей не приймаю. - І так різко стромив ключа в замок, що вся в’язка аж забряжчала.
- Але ж я чекаю тут іще з восьмої, вже три години, - промовив студент.
- Це свідчить лише про те, що повідомлення важливе для вас. А мені жодні повідомлення не потрібні. Кожне повідомлення, якого я уникну, - для мене виграш. Я не допитливий, ідіть собі, йдіть. - Він узяв студента за його легеньке пальтечко й відштовхнув трохи вбік. Потім прочинив двері квартири, з якої на прохолодні сходи війнуло дуже теплим повітрям. - А те повідомлення, до речі, ділове? - поцікавився він, уже стоячи у розчахнутих дверях.
-1 цього я не можу тут сказати, - відповів студент.
- Тоді бажаю вам доброї ночі, - сказав Меснер, ступив до кімнати, замкнув за собою двері на ключ, увімкнув електричний нічник, налив біля настінної шафки, де стояло кілька пляшок з лікерами, чарку, випив, прицмокуючи, й заходився роздягатись. Щойно він сперся на високі подушки й хотів був почитати газету, як йому здалося, наче хтось постукав у двері. Меснер відклав газету на ковдру, згорнув руки й прислухався. Справді, хтось таки стукав, і то зовсім тихенько, та ще й у самому низу дверей. «От уже настирлива мавпа», - усміхнувся Меснер. Коли стук стих, він знов узяв до рук газету. Та ось постукали гучніше, просто-таки загупали в двері. Як ото діти, граючись, стукають у двері то тут, то там, так
