Єдність людства, яку кожна людина, навіть найприступніша й найтовариськіша, час від часу, хай тільки й інтуїтивно, ставить під сумнів, своєю чергою виявляє себе - чи то тільки здається, що вона себе виявляє, - також перед кожною людиною в цілковитій спільності загального й одиничного людського розвитку, яка дає про себе знати знов і знов. Навіть у найпотаємніших почуттях одинака.
Страх перед глупством. Бачити глупство в кожному почутті, що пнеться вперед і примушує забути про все на світі. Тоді що ж таке не глупство? Не глупство - це по-жебрацькому стовбичити біля порога, збоку від входу, пускатися берега й нарешті загинути. Але П. і О. все ж таки огидні дурні. Мабуть, є глупства більші, ніж їхні носії. Огидність - це, певно, коли маленькі дурні аж із шкури пнуться у своєму великому глупстві. Та чи не в такому становищі опинився Христос в очах фарисеїв?
Прекрасне, сповнене суперечностей уявлення, нібито людина, що помирає, скажімо, о третій ночі, відразу ж по тому, десь на світанку, вступає у вище життя. Яка несумісність між видимо людським і всім іншим! Як же неминуче одна таємниця щоразу породжує іншу, ще більшу! Першої миті, як починаєш думати, аж дух перехоплює. Власне, треба боятися виходити з дому.
5 грудня. Який лютий я на матір! Досить мені лише заговорити з нею, як я вже починаю дратуватись і мало не зриваюся на крик.
О. все ж таки страждає, а я не вірю, що вона страждає, що вона здатна страждати, не вірю всупереч найкращим своїм почуттям, не вірю, щоб не стати вимушено на її бік, чого я б не зміг зробити, бо й вона мене дратує.
З боку я бачу в Ф., принаймні іноді, лише численні дрібні деталі. Через це її образ такий ясний, чистий, самобутній, окреслений і прозорий воднораз.
8 грудня. Конструкції в романі Вайса. Сила для того, щоб їх усу-^ нути, обов’язок, щоб це зробити. Досвід я майже заперечую. Я прагну спокою, крок за кроком, чи бігу, але не виважених стрибків сарани.
9 грудня. «Каторга» Вайса. Коли історія наближається до кінця, враження притуплюється. Світ зазнав поразки, і ми спостерігали це з розплющеними очима. Отже, можемо спокійно відвернутись і жити далі.
Ненависть до скрупульозного самоаналізу. Психологічні тлумачення на кшталт: учора я був такий, і це через те й через те, а сьогодні я - вже такий, і це через те й через те. Це неправда, не через те й через те, а тому й не такий і такий. Спокійно терпіти себе, не бути нерозважливим, жити так, як належить, а не ганятись, як собака за власним хвостом.
Я заснув у чагарнику. Розбудив мене гамір. У руках у мене виявилася книжка, яку я доти читав. Я відкинув її й підхопився на ноги. Щойно минув полудень; перед узвишшям, де я стояв, простиралася широка низина із селами та озерами й однаковими, схожими на очеретяні, високими чагарниками між ними.
10 грудня. Відкриття набилися людині самі.
Усміхнене, молодяве, лукаве, розслаблене обличчя старшого інспектора, якого я в нього ще ніколи не бачив, а завважив аж сьогодні - тієї хвилини, коли читав йому один директорський папір і випадково підвів очі. Він ту ж мить пересмикнув плечима й водночас стромив праву руку до кишені штанів, ставши ніби зовсім іншою людиною.
Ніколи не можна врахувати й оцінити всі обставини, які тієї чи іншої хвилини впливають на настрій чи навіть визначають
