і сам настрій, і йот оцінку, тим-то неправильно було б сказати, нібито вчора я почувався впевнено, а сьогодні я у відчаї. Провадити таку різницю означає тільки, що людина має бажання піддатися самонавіянню й жити життям, по змозі відокремленим від самої себе, часом неприродним, сховавшися за забобони й химери, як ото, буває, хтось у шинку, сяк-так сховавшись у кутку за чаркою горілки, розважає сам себе переважно фальшивими, недоказовими фантазіями й мріями.
Близько півночі один молодик у тісному, світло-сірому картатому, трохи притрушеному снігом пальті спустився сходами до невеликого вестибюля комічної опери. Біля касового столика, з-за якого злякано підхопилася з дрімоти дівчина і втупилася в нього великими чорними очима, він купив квитка й на хвилю зупинився окинути поглядом залу, що лежала перед ним трьома східцями нижче.
Майже щовечора я приходжу на міський вокзал, а сьогодні, позаяк пустився дощ, півгодини тинявся туди-сюди в залі. Хлопчина, який без угаву їсть цукерки з автомата. Сягне рукою до кишені, дістане пригірщ дрібняків, недбало вкине їх до отвору й заходжується жувати, вичитуючи тим часом усілякі написи; іноді цукерки випадають на брудну підлогу, він підхоплює їх і відразу запихає просто до рота. - Чоловік біля вікна спокійно щось жує, запанібрата розмовляючи з жінкою, своєю родичкою.
11 грудня. У Тойнбігаллє читав початок «Міхаеля Кольгааса». Цілковита невдача. Погано вибрав фрагменти, погано читав та ще й безглуздо шпортався в тексті. Зразкові слухачі. У першому ряду зовсім маленькі хлопчики. Один із них від нудьги, в якій він не винен, обережно впускає на підлогу кашкета, потім обережно підіймає його, і так раз по раз. Позаяк він надто малий і, сидячи, ногами до підлоги ис дістає, то йому доводиться щоразу трохи сповзати з крісла. Читав незграбно, й погано, й безглуздо, й нерозбірливо. А пополудні ж я весь аж тремтів від бажання читати, ледве стримував рота стуленим.
І справді, навіть поштовху не треба, досить лише стримати останні призначені для себе сили, і мене вже поймає, просто-таки роздирає відчай. Коли я сьогодні гадав собі, що, читаючи зі сцени, неодмінно буду спокійний, то питав себе, що це буде за спокій, на чому він ґрунтуватиметься, і міг тільки відповісти, що це буде просто спокій задля самого спокою, незбагненна ласка, тільки й того.
12 грудня. А вранці я підвівся досить-таки свіжий.
Учора дорогою додому: невеличке, загорнене в сіре хлопченя біжить збоку від гурту хлопчиків, однією рукою плескає себе по стегну, другою хапає одного з того гурту й - досить так недбало, чого я не повинен забути, - кричить: «Опєб Щ Ьуіо сіосеїа Ье2ку»68.
Який свіжий я, трохи змінивши свій денний розклад, вийшов сьогодні годині о шостій на вулицю. Кумедне спостереження: коли ж я цього позбудуся?
Щойно уважно розглядав себе в дзеркалі, і моє обличчя - щоправда, лише при вечірньому освітленні, до того ж лампочка була позад мене, тож освітленим виявився, власне, тільки пушок на краях вух, - навіть як придивитися ближче, здалось мені кращим, ніж воно є, наскільки я знаю, насправді. Ясне, відкрите, майже гарно окреслене обличчя. Чорнота чубу, брів і очних ямок проступає, мов життя, на тлі решти застиглої в очікуванні маси. Погляд анітрохи не спустошений, на це й натяку нема, але й не дитячий, швидше неприродно енергійний; та, може, він був просто спостережливий, адже я спостерігав себе й хотів нагнати на себе страху. >
12 грудня. Учора довго не міг заснути. Ф. Нарешті в мене з’явився план, з ним я, невпевнений, і заснув. Попросити Вайса69 віднести їй до контори листа, і в ньому написати тільки, що мені потрібна звістка від неї чи про неї, тож я посилаю Вайса, щоб він написав мені про неї. Тим часом Вайс, поки вона дочитує листа, сидить край її столу, потім уклоняється й, позаяк іншого доручення не має й навряд чи розраховує дістати відповідь, іде.
