Постать чоловіка, що, трохи звівши обидві руки - одну вище, другу, нижче, - стоїть перед суцільним туманом, ладен ступити в нього. 4
Прекрасний суворий відбір в юдаїзмі. Відчуваєш простір. Краще* бачиш себе, краще себе оцінюєш.
Я лягаю спати, я стомився. Мабуть, там уже все вирішено. Менй це часто сниться. ^
Нещирий лист від Бл.
19 грудня. Лист від Ф. Чудовий ранок, теплінь у крові.
20 грудня. Листа нема.
Вплив тихого, лагідного обличчя, спокійної мови людини, надт< чужої, ще не розгаданої. Божий голос із вуст людських. ^
Одного зимового вечора вулицями крізь туман ішов старий чоловії Стояв страшенний холод. Вулиці були безлюдні. Жодна жива дуп| не поминула його, тільки вдалині то там, то там він невиразно бачй| у тумані високого поліцейського чи жінку в хутрі або в хусткзз Чоловіка нічого не тривожило, він думав лише про те, щоб навідав товариша, в якого давно вже не був і який саме тепер покликав йой через служницю.
Було вже далеко^за північ, коли у двері торговця Меснера хтосі легенько постукав. Його не треба було будити, він засинав завжди над ранок, а доти любив лежати долілиць у ліжку, втиснувши обличч в подушку й заклавши за голову руки. Стук Меснер почув одраз) «Хто там?» - спитав він. У відповідь почулося незрозуміле бурмотінні ще тихіше, ніч стук. «Там не замкнено» - сказав він і ввімкну електричне світло. До кімнати ступила невеличка хирлява бабця
2 січня. Багато часу приємно провів з д-ром Вайсом.
4 січня. Ми вигребли в піску заглибину й почувалися в ній вельми затишно. Вночі ми згорталися в заглибині калачиком, батько накривав її колодами, а зверху накидав віття, тож ми мали непоганий захисток від бурі й звірини. «Тату!» - часто гукали зі страху ми, коли під колодами ставало вже зовсім темно, а батько все не з’являвся. Та потім ми бачили крізь щілину його ноги, він прослизав усередину, плескав кожного по плечу, - ми завжди заспокоювалися, коли відчували на собі його руку, - а тоді ми просто-таки всі водночас засинали. Крім батьків і матерів, нас було п’ятеро хлопців і троє дівчат, у заглибині всім було надто тісно, але вночі ми дуже боялися б, якби не лежали так близько одне побіля одного й одне на одному.
5 січня. Пополудні. Батько Ґьоте помер, стратившись глузду. Коли він хворів востаннє, Ґьоте саме працював над «Іфіґенією».
«Одвези цього нікчему додому, він упився», - звертається до Ґьоте якийсь придворний, маючи на увазі Крістіана.
