12 січня. Вчора: любовні походеньки Оттилії, молоді англійці. - Заручини Толстого, світлі враження ніжного, бурхливого, сповненого передчуттів молодика, що опановує себе. Гарно вбраний, весь у темному й темно- синьому.
Дівчина в кав’ярні. Вузенька спідничка, біла, вільна, оздоблена шкірою шовкова блузка, відкрита шия, сірий капелюшок з тієї самої матерії, який ледве тримається на голові. Її повняве, усміхнене, осяяне життєвою снагою обличчя, привітні, щоправда, трохи манірні очі. Моє обличчя, коли я згадую про Ф., паленіє.
Повернення додому, ясна ніч, виразне відчуття в душі глухої непевності, такої далекої від цілковитої ясності, що простирається широко й без перешкод.
Ніколаі, «Літературні листи».
Можливості для мене є, певна річ, але під яким каменем вони лежать?
Кинувся вперед, верхи на коні...
Безглуздість юності. Страх перед юністю, страх перед безглуздістю, перед безглуздим розквітом жорстокого життя.
Тельгайм73: «У його душі живе та розкута жвавість, яка у мінливих життєвих умовах знов і знов вражає своїми цілком новими гранями і яку мають лише творіння справжніх поетів».
19 січня, У конторі - страх упереміж із почуттям власної гідності. Загалом упевненіший. Дуже невдоволений «Перетвореннями». Кінцівка нечитабельна. Недосконало мало не до самої основи. Річ вийшла б куди краще, якби мені не завадила тоді службова поїздка.
23 січня. Старший контролер Б. розповідає про свого товариша, полковника у відставці, який спить при відчиненому навстіж вікні: «Вночі це дуже приємно, але вранці, коли доводиться відгрібати від отоманки біля вікна сніг, а тоді починати голитись, тоді це неприємно».
З мемуарів графині Тюргайм:
Мати: «Її м’якій вдачі особливо підходив Расін. Я нерідко чула, як вона молилася Богу, щоб Він дав йому вічний спокій».
Відомо, що він (Суворов), коли російський посол граф Разумовсь- кий давав на його честь у Відні великі обіди, накидався, мов ненажера, на всі страви, що стояли на столах, нікого не чекаючи. Наївшись, він уставав і залишав гостей. /
Якщо судити з гравюри, крихкотілий, рішучий, педантичний старий чоловік.
«Тобі це не судилося», - погане материне втішання. Найгірше те, [цо нічого кращого нині мені, по суті, й не треба. Це була моя рана, раною вона й залишається, а загалом мене просто-таки затягує і додає мені трохи стійкості й надії розмірене, майже позбавлене перемін, напівактивне життя останніх днів (робота над «Підприємством» у конторі, турботи А. про його наречену, Отлин сіонізм, задоволення дівчат від доповіді Зальтена - Шільдкраута, читання мемуарів Тюргайм, листи до Льови й Вайса, коректура «Перетворення»).
