. і
10 лютого. Одинадцята година, після прогулянки. Свіжіший,
Макс сказав, що я спокійний. ^
Фелікс збирається одружитись (посварився був із ним). 5
Я залишуся сам, якщо Ф. мене все ж таки не хоче.
Запрошення від пані X. і роздуми про те, як я їй відрекомендуюсі
Випадково пішов не звичайним шляхом, а протилежним, а сам^
Кеттенштеґ, Градчин, Карлсбрюке. Звичайно я на цьому шлях; мало не падаю, а сьогодні, йдучи з протилежного боку, ніби трохі підвівся. і
2 лютого. Нашвидку перечитав «Ґьоте» Дільтея, неймовірні враження, захоплює цілком, чому не можна спалахнути й згоріти; цьому вогні? Чи піти за велінням, навіть якщо його не чуєш? Сидіті в кріслі посеред своєї порожньої кімнати й дивитися в паркет. Закли кати в гірській ущелині «Вперед!» і чути з усіх бічних стежок поміі скель відгуки поодиноких людей і бачити, як вони звідти виходять.
13 лютого. Вчора у пані X. Спокійна й активна, енергія, що не помильно торує собі шлях, проникає скрізь, працює очима, рукамд і ногами. Щирість, відкритий погляд. У моїй пам’яті назавжди збереш ся її жахливі, огидні святкові ренесансні капелюшки давніх часів букетиками й пір’їнами; поки я не познайомився з нею особисто, вон
вдавалася мені відразливою. Поспішаючи дійти до суті розповіді, вона аж притискає до себе муфту, але та все ж таки здригається. Її діти А.
1 В*
Дуже нагадує В. - поглядом, самозабутньою манерою розповідати, цілковитим співчуттям, невеличкою жвавою постаттю, навіть твердим глухим голосом, балачками про гарний одяг і капелюшки, хоч на ній самій нічого такого нема.
Дивлюся з вікна на річку. В розмові, хоч вона й не виказує втоми, я раз у раз заходжу в глухий кут, погляд безглуздий, я не розумію, що нона каже, кидаю наївні зауваження й мушу дивитися, як вона насторожується, бездумно обмацуючи малу дитину.
Сни:
У Берліні, вулицями до її будинку, спокійне, щасливе усвідомлення того, що я хоч іще й не біля її будинку, проте легко можу туди дістатися, запевне дістанусь. Бачу проспекти, на одному білому будинку напис, щось на взірець «Чудовні зали Півночі» (вчора читав у газеті), у сні додаю «Берлін 3.» Звертаюсь із запитанням до доброзичливого старого поліцейського з червоним носом, цього разу в своєрідній формі прислуги. Дістаю надвичерпну відповідь, поліцейський навіть показує мені поруччя вздовж невеликого газону вдалині, за яке я про всяк випадок маю триматися, коли проходитиму мимо. Далі - поради щодо трамвая, підземки тощо. Я вже не годен більше слухали й злякано запитую, добре знаючи, що недооцінюю відстань: «Туди, мабуть, із півгодини ходи?» Але він, старий чоловік, відповідає: «Я дійду туди за шість хвилин». Ото радість! За мною
