друге, я все більше втрачаю здатність якось себе порятувати. Це був би найбільший ризик, на який я пішов би, незважаючи на те - чи саме через те, - що це найкраще відповідало б найгіршим моїм рисам. «Ніколи не знаєш, що станеться»,
- не аргумент проти нестерпності тої чи тої з нинішніх обставин.
То що ж ти робитимеш?
Виїду з Праги. Перед лицем цієї найбільшої з людських втрат, яких я будь-коли зазнавав, удатися до найрадикальнішого засобу, який я тільки маю.
Служба, як я вже згадував вище, і є частиною тієї нестерпності. Надійність, розрахунок на все життя, достатня платня, неповне напруження зусиль - адже це, по суті, ті речі, які мені, неодруженому, ні до чого і які обертаються на муки. >
То що ж ти робитимеш?
Я міг би одразу відповісти на всі такі запитання, заявивши: мені нема чим ризикувати, кожен день і кожен найменший успіх - це дарунок долі, все, що я роблю, буде добре. Але я можу відповісти й точніше: як австрійський юрист, ким я насправді зовсім не є, я не маю практичних перспектив; найкраще, чого я міг би тут досягти, я в своїй ситуації вже маю і все ж не можу ним скористатися. На той випадок, вже сам собою, втім, цілком неможливий, якби зі своєї юридичної підготовки я надумав дістати для себе яку-небудь користь, мова може йти лише про двоє міст - Прагу, з якої я мушу виїхати, й Відень, який я ненавиджу і в якому був би нещасливий, бо вирушив би туди з глибоким переконанням, що нещастя не уникнути. Виходить, доведеться їхати за межі Австрії і, позаяк я не маю хисту до мов і погано впоруюсь як із фізичною, так і з комерційною роботою, їхати
- принаймні на перших порах - до Німеччини, а там до Берліна, де найбільше можливостей протриматись.
Там я зможу якнайкраще і якнайбезпосередніше застосувати свої літературні здібності і в журналістиці й знайти собі більш-менш Пристойний заробіток. Чи буду я здатний, крім того, ще й до творчої роботи взагалі, про це я поки що не можу сказати бодай з найменшою певністю. Але одне я знаю, як мені здається, напевно: самостійне й вільне становище, в якому я буду в Берліні (нехай в усьому іншому воно буде навіть жалюгідне), дасть мені те єдине почуття щастя, на яке нині я ще здатний.
Але ж ти розпещений.
Ні, мені потрібна кімната й вегетаріанське харчування, а більш майже нічого.
Та чи не задля Ф. ти туди їдеш?
Ні, я вибираю Берлін лише з вищеозначених причин, хоч люблю його через Ф., через усе, що її там оточує, - але це мені не підвладне. Можливо також, що в Берліні я зійдуся з Ф. Якщо наше спільне перебування в місті допоможе мені прогнати Ф. із мого серця, тим краще, тоді це стане ще однією перевагою Берліна.
Ти здоровий?
