Нічого, крім чекання й непроминущої безпорадності.
17 березня. Сидів у кімнаті з батьком і матір’ю, дві години гортав журнали, час від часу просто дивився перед себе, загалом чекаючи тільки, поки настане десята і я зможу піти спати.
27 березня. Загалом час минув досить одноманітно.
Поспішаючи на судно, Гас пробіг причалом, вибрався на палубу, всівся в куток, притис руки до обличчя і з цієї миті вже ні про кого не думав. Бемкнув корабельний дзвін, повз Гаса бігли люди, десь далеко, гак ніби на другому кінці судна, хтось на повен голос з^півав.
Вже збиралися прибрати трап, коли показалася невелика чорна карета, візник ще здалеку щось кричав, з усієї сили стримуючи здибленого коня, з карети вискочив молодик, поцілував старого білобородого чоловіка, голова якого виткнулася з-під дашка карети, й подався з невеличкою валізою на судно, яке одразу відійшло від причалу.
Було близько третьої години ночі, але літо й тому вже досить світло. Цієї хвилини в конюшні пана Ґрузенгофа повставали п’ятеро його коней - Фамос, Ґразаффе, Турнементо, Розіна й Брабант. Ніч стояла задушлива, й двері конюшні були тільки прихилені; обидва конюхи спали горілиць у соломі, над їхніми роззявленими ротами літали туди- сюди мухи, ніщо їм не заважало. Ґразаффе стояв так, що обидва конюхи лежали перед ним, і спостерігав їхні обличчя, ладен, щойно вони почнуть прокидатися, хвицьнути копитами.Тим часом решта четверо коней двома легкими стрибками один за одним покинули конюшню, і Ґразаффе подався вслід за ними.
Крізь скляні двері Анна бачила, що в кімнаті пожильця темно, тож вона ввійшла й увімкнула електричне світло, щоб розстелити на ніч постіль. Але студент напівсидів-напівлежав на канапі й усміхнувся до неї. Вона вибачилась і хотіла була вийти. Та студент попросив її залишитись і не звертати на нього уваги. Вона й залишилась і зробила свою роботу, часом скоса позираючи в його бік.
5 квітня. Якби можна було переселитися до Берліна, стати самостійним, з дня на день жити, хай навіть голодаючи, але даючи вихід усій своїй сназі, замість тут її ощадити чи, ще краще, самому обертатися в ніщо! Якби ж Ф. схотіла мені допомогти!
8 квітня. Учора не спроможний був написати жодного слова. Сьо^ годні не краще. Хто мене порятує? І всередині щось тисне, десь аж на споді, хіба там щось розгледиш. Я - мов живі ґрати, ґрати, які
Сьогодні в кав’ярні з Верфелем. Який у нього здалеку за столиком вигляд. Згорблений, напівлежить навіть у дерев’яному кріслі, гарне в профіль обличчя притиснене до грудей; він такий повний (власне, не товстий), що мало не сопе, зовсім не залежить від оточення, неввічливий і бездоганний. Окуляри звисають, і завдяки контрасту з ними легше розгледіти тендітні риси його обличчя. ;
6 травня. Здається, батько з матір’ю знайшли непогану квартиру для нас із Ф., всю гарну другу половину дня я марно провештався. Чи вкладуть вони мене ще й у домовину, коли скінчиться моє щасливе завдяки їхнім турботам життя.
*
В одного аристократа на ім’я фон Ґрізенау був кучер Йозеф, яког$ не витерпів би жоден інший господар. Він жив у кімнаті на першому! поверсі по сусідству із швейцаром, позаяк був товстий, мав задишку, й не міг підійматися сходами. Иозеф не робив нічого, крім того, щгі правив кіньми, але й для цього його використовували тільки в особлй^ вих випадках, наприклад,
