Щоденники 1910-1923

мені.

23 лютого. їду. Лист від Музіля⁷⁷. Тішить мене й засмучує, бо я нічого не маю.

З воріт вілли верхи на гарному коні виїздить молодик.

Коли баба помирала, біля неї випадково виявилася тільки медична сестра. Ця розповідала, що перед самою смертю баба трохи звелася на подушці, так що здавалось, ніби вона когось шукає поглядом, а тоді спокійно знов лягла й померла.

Мене, поза всяким сумнівом, з усіх боків облягла пригніченість, але я запевне ще не зовсім з нею зрісся, часом я помічаю, що вона попускає і її можна розірвати. Для цього є два засоби: одруження або Берлін, другий надійніший, перший простіший і привабливіший.

Я пірнув і швидко зорієнтувався. Невеличка зграйка чимдалі щільнішою вервечкою пропливала повз мене й губилася в зелених заростях. Передзвін від води, яка переливається туди-сюди, - фальшивий.

9 березня. Рензе ступив кілька кроків напівтемним коридором, відчинив невеликі, обклеєні шпалерою двері до їдальні й, майже не дивлячись туди, сказав до надміру гамірного товариства:

-  Прошу вас, не галасуйте так. У мене гість. Зважте на це хоч трехи.

Простуючи до своєї кімнати й чуючи, що гамір не стихає, він на

мить зупинився, хотів був знов піти туди, але передумав і повернувся до своєї кімнати. Край вікна там стояв юнак років вісімнадцяти й дивився вниз у двір.

-  Вже спокійніше, - сказав він, коли ввійшов Рензе, й підвів до нього свій довгий ніс і глибоко посаджені очі.

-  Де там спокійніше, - промовив Рензе й зробив ковток із пивної пляшки, що стояла на столі. - Спокійно тут узагалі не буває. Доведеться тобі, хлопче, звикати.

Я стомився, я повинен спробувати виспатись і відпочити, а то мені кінець, хоч з якого боку поглянь. Скільки зусиль, щоб себе зберегти! Стільки сили не потрібно навіть для того, щоб поставити на ноги пам’ятник.

Вся аргументація загалом: я втратив себе у Ф.

Рензе, студент, сидів у своїй невеличкій кімнатці в заїзді й готувався до лекцій. Прийшла служниця й сказала, що з ним хоче поговорити якийсь молодик. «Як його звати?» - запитав Рензе. Служниця не знала.

Я тут про Ф. не забуду й тому не одружуся. Невже це саме так і буде?

Авжеж, я можу зробити такий висновок, мені вже майже тридцять один рік, Ф. знаю близько двох років, отож мушу вже складати собі звіт у всьому. А крім того, я тут живу так, що не забув би Ф., навіть якби вона такого значення для мене й не мала. Одноманітність, розміреність, затишок і несамостійність мого способу життя чіпко й неминуче тримають мене там, де я опинився. Крім того, у мене глибша, ніж звичайно буває, схильність до затишного й несамостійного життя, отож усе шкідливе