Оскар вигукнув:
-Але ж батьку! Я цього не чекав. Якби я мав бодай одну невеличку ідею, скажімо, щодо моєї дисертації, яка вже десять років лежить у мене в шухляді й потребує ідей, як солі, то, можливо, хоч і не конче, я, як це сталося сьогодні, примчав би з прогулянки додому й сказав би: «Батьку, мені пощастило - на думку спала така й така ідея». І якби у відповідь ти своїм гідним шаноби голосом знов кинув мені в обличчя ті самі докори, тоді моя ідея просто розвіялася б, і мені довелося б одразу ж якось вибачатись чи й без вибачення повернутися та й піти. Але ж сталося навпаки! Все, що ти кажеш проти мене, зміцнює мої ідеї, вони народжуються й народжуються, набирають сили й сповнюють мій мозок. Я піду, бо лише на самоті можу дати їм лад. - У теплій кімнаті він важко сапав.
- А може, це ще одна капость, яких повно в твоїй голові, - промовив батько, дивлячись широко розплющеними очима. - Тоді я вірю, що вона не дає тобі спокою. Та якщо до твоєї голови приблукає щось серйозне, до ранку від нього й сліду не залишиться. Я тебе знаю.
Оскар вивернув голову так, наче його схопили за горло.
- А тепер облиш мене. Нема чого марно лізти мені в душу. Сама вірогідність того, що ти можеш правильно передбачити мій кінець, воістину не повинна зваблювати тебе чинити мені перешкоди в моїх добрих намірах. Може, моє минуле й дає тобі на це право, але ти не повинен ним користатися.
- Тепер ти й сам добре бачиш, яка велика, либонь, твоя невпевненість, коли вона змушує тебе висловлюватись отак проти мене.
- Ніщо мене не змушує, - відказав Оскар, і потилиця в нього смикнулася. Він теж підступив до столу так близько, що вже годі було сказати, хто за ним господар. - Те, що я кажу, я кажу з глибокої поваги, навіть з любові до тебе, як ти згодом ще й сам побачиш, бо коли я щось вирішую, то насамперед думаю про тебе й про маму.
- Тоді я мушу скласти тобі подяку вже зараз, - промовив батько, - бо малоймовірно, що твоя мати і я, як настане слушна хвлилина, ще будемо в змозі це зробити.
- Прошу тебе, батьку, не буди майбутнього, воно ще має право поспати. Бо якщо його збудити завчасу, то сучасність дістанеш заспану. Але невже тобі має казати про це твій син! Та й я ще не мав наміру переконувати тебе в цьому, я тільки хотів повідомити тобі новину. І принаймні це, як ти й сам повинен визнати, мені вдалося.
- Тепер мене, Оскаре, дивує, власне, тільки одне: чому ти не приходив до мене з такою справою, як оце сьогодні, раніше. Вона так відповідає твоїй донинішній суті. Ні, справді, я не жартую.
- Атож, щоб ти мене тоді, замість вислухати, відлупцював? Я поспішав сюди, бачить Бог, щоб якомога скоріше зробити тобі радість. Та поки мій план іще остаточно не визрів, розповісти тобі я ще нічого не можу. То чого ж ти караєш мене за добрий намір і ждеш пояснення, яке тепер ще може завдати шкоди здійсненню мого плану?
- Помовч, я нічогісінько не хочу знати. Але я повинен дуже швидко тобі відповісти, бо ти вже відступаєш до дверей і вочевидь маєш якусь термінову справу. Мій перший вибух люті ти погамував фокусом, тільки тепер на душі в мене ще сумніше, ніж було доти, а тому прошу тебе - якщо хочеш, я можу навіть стати навколішки: не кажи нічого про свої ідеї бодай матері. Вдовольнися мною.
- Ні, це не мій батько зі мною отак розмовляє! - вигукнув Оскар, уже тримаючись рукою за клямку. - Після полудня з тобою щось сталося, або ти зовсім чужий чоловік, якого я оце вперше побачив у батьковій кімнаті. Бо справжній мій батько... - Якусь мить Оскар стояв з роззявленим ротом і мовчав. - Він, мабуть, обійняв би мене, покликав би матір... Що з
