Смерть малороса або ніч перед трійцею

летовища під Полтавою у напрямку Львова із завданням зруйнувати вузлову залізничну станцію та летовище в районі Скнилова. На підльоті до Львова ланка потрапила під приціли німецьких зенітних батарей. Усі пілоти бачили, як флагманський літак, яким керував Даценко, взятий у перехресне світло прожекторів спалахнув від влучних пострілів німецьких зенітних орудій і вибухнув у повітрі. Довгі 25 років на Батьківщині героя, якому посмертно присвоїли ще одне звання Героя Радянського Союзу шанували його пам’ять, встановлювали меморіальні бюсти, проводили військові ігри “Зармицл”, називали вулиці і школи його ім’ям. Аж поки восени 1967 року все не закінчилося... Двічі Герой виявився живим! Та не просто живим, а ще й емігрантом – вождем індіанського племені ірокезів під назвою Мохаве Кахавейк!” Не будемо докладно переповідати усю історію, за мотивами якої український режисер Михайло Іллєнко через декілька років таки випустить у широкий кінопрокат картину під назвою “Той, хто пройшов крізь вогонь!” Скажемо одне, що у той самий момент, коли Ганна Антонівна розповідала Лесю про ту історію, сталося у нього видіння. Він – в бездоганному смокінгу і лакованих туфлях, з ідеально виголеною головою, стоїть разом із знімальною групою на сцені кінопалацу, де зазвичай відбувається вручення премії Американської кіно академії, і тримає золотого Оскара. Позаду нього величезний світ- лодіодний екран на якому надпис: “Переможець у номінації “Кращий закордонний фільм” кінострічка “Малоросійський ірокез!” продюсер, сценарист та режисер – Олесь Білий, Росія!” “Чому Росія?” – спитаєте ви? Відповімо словами головного героя: “А хіба, блядь, в цій сраній Україні є кінематограф? Хіба ці йобані хохли, здатні створити нормальне кіно? Та у них же ж взагалі кінематографічної школи нема. Третього сорту, людиноподібні двоногі сотворіння, без смаку, традицій та вміння працювати!” Словом, здалося в той момент Лесю, що він натрапив на золоту жилу! На історію, яка ще невідома широкому загалу, але яка може бути базовою для створення геніального сценарію, роману, документального кіно (необхідне підкреслити)! Історія фантастична! “Так а що Іллєнки тут робили?” – ледь утримуючи на обличчі маску байдужості, перепитав ще раз екскур- соводку наш герой. “А вони кіно хочуть знімати про Даценка! Кажуть, що дуже цікава як для кінематографу історія!” “А-а-а-а, – удавано кволо й індиферентно протягнув Лесь і закусив губу, а сам подумав, – хуй вам!” Як подумав так і зробив! Майже три місяці вивчав книжечку з назвою “Той, що пройшов крізь вогонь”, яку купив у Ганни Антонівни за 20 гривень (тільки рік тому власним коштом видали! – сказала та, забираючи гроші), збирав матеріали, нишпорив інтернетом, ходив до канадійської та американської амбасад, і, нарешті, познайомився з рідною небіжкою Івана Даценка, Галиною Іванівною, яка мешкала у Полтаві і тримала величезний архів. Бо мати її (рідна сестра Івана Даценка), як вмирала, сказала таке: “Як не покладеш, Галю, квіти на могилу брата у Канаді, не заспокоється душа моя!” Весною того ж року письменник і публіцист Лесь Білий відіслав здебільшого у російські видавництва та кінокомпанії синопсис майбутнього роману-сценарію під робочою назвою “Малоросійський ірокез”, який закінчувався таким абзацем: Дише раз на рій, у день літнього сонцестояння двері заповідної частини резервації племені Мохаве Кахавейк відкриваються для всіх охочих, аби ті могли бути присутніми при “Святі Сонця” і звершенні обряду ініціації (посвячення молодих хлопців у воїнів). Поруч з майданом, де відбувається цей обряд, знаходиться старовинне багатовікове цладовиїце, на ньому ховають виключно вождів Мохаве. Це кладовище є найбільшою святинею племені. Саме там покоїться прах вождя на