ім’я “Чіф зє покен фаєр”, або “Того, хто пройшов крізь вогонь” – простого малороса з-під І Іолтави, двічі Героя Радянського Союзу, Івана Івановича Даценка. Разом із племінницею покласти квіти на його могилу – вшанувавши гордий волелюбний і незламний дух Радянського Героя – ОБОІЗДЗОК НД1ІІОГО ПОКОДІННД!!!
З повагою автор проекту – (Лесь (Білий
І от маємо результат! Вже наприкінці травня Лесь отримав електронні листи від декількох російських кінокомпаній із згодою розглянути можливість запуску у роботу цього проекту. Причому серед кінокомпаній були такі монстри, як “Мосфільм”, “ТРИТЕ” Микити Міхалкова і “Art Pictures” Фєді Бондарчука, що саме випускав у прокат свою легендарну “9-ту роту”! “Иес! Вони на гачку!” – подумав у той момент Лесь і не гаючи часу, вступив у перемовини. Більше за все йому сподобалася пропозиція Фєді, який зажадав особистої зустрічі в Москві (коштом компанії), під час якої висловив однозначну думку, що ідея йому подобається, він бачить себе співрежисером і виконавцем головної ролі і готовий давати аванс, щоб розпочати роботу над сценарієм. Загальна сума контракту сягала 50000 доларів (нарешті куплю собі окрему квартиру! – пронеслося
в голові у Леся), а тому, підписавши контракт і, отримавши аванс у 10 000 він знову відбув на свою Україну писати “справжній національний шедевр”!
Глава п’ята.
МЕНТАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЛОРОСІЙСЬКОЇ ЕРОТИКИ
Останніми роками Лесь виробив у собі звичку діяти “системно” і “структуровано”, чого б це не стосувалося. Кляті лінощі, необов’язковість, потурання інстинктам, самовиправдовування, дрібне емоційне шахрайство, одним словом все, що притаманне слов’янському творчому менталітету, він випалював у собі нещадно, раз у раз промовляючи “арбайтен унд дісціплінен і ворог, бля, капітулірен”. Як наочний образ ворога, окрім братів Іллєнків, він завжди тримав перед очима усю бандерівську грядку українських авторів, представників так званого “укр- сучліту”. Всі ці Рябчуки-Винничуки, Андруховичі та інші Іздрики-Ірванці-Єшкілєви, а також Ульяненки, Забужки, Прохаськи та інші потенційні конкуренти у написанні “сценарію століття” з кожним його влучним рядком, з кожною вдалою сценою отримували своє по заслугах. Він писав свій сценарій натхненно і піднесено, заколочуючи у такий спосіб, цвяхи в труну їхнього жалюгідного існування. Бо тільки його сценарій і його майбутній фільм піднесуть малоросійський український кінематограф на небачену до цього висоту! Тупа щоденна нордична виваженість та невідворотність наступу, а згодом і покарання у вигляді історичного забуття для усіх цих пігмеїв від літератури була питанням часу. “Чи ба, – апелюючи до них в своїй уяві, проказував Лесь, – заявляють вони мені: ми вас мовляв за ваші антиукраїнські опуси за яйця не підвішуємо, і до тюрми не заганяємо, хоча б могли... Бо ми толерантні, демократичні, ми – європейці! А ви – запроданці дикої азійської орди, що тільки й знала упродовж століть наш європейський український дух нищити! Та на який лад ви комусь здалися, інтелектуали кастровані, австро-угорської імперії холуї і годованці! Мовчати! Лежати! Сосати!” – отак промовляли вони до нього, а він до них. Війна точилася люта, цивілізаційна, безкомпромісна!
