не бачиш, так я оце подумала до вас завернути і спитати, чи нема у вас “Кобзаря” Шевченка, бо у нас в школі дуже сувора училка з літератури і мови, навіть в якомусь там товаристві тіпа “Просвіта” головує, ганяє нас так, аж гай шумить, так я оце дорогою згадала, що ви теж тіпа письменник, так я оце до вас і зайшла...” Наприкінці свого монологу, вона підійшла майже впритул до Леся так, що він відчув ЇЇ запах... Знаєте, оцей ні з чим незрівняний запах незайманого дівочого тіла, яке дихає парним молоком, фіалками, туманами, пелюстками троянд і ще чимось таким невловимим, що, певне, саме і зветься так: “аромат незайманого дівочого тіла”. Ніздрі його затріпотіли: “Скільки ж тобі років, красуне, що ти хочеш “набухатися”? – проковтнувши півсклянки слини, що за якісь секунди накопичилися у роті, під’юджував її Лесь. “У серпні буде чотирнадцять, я ж “ровєсніца Незалежності”, – посміхнулася до нього Наталка, – народилася саме 24 серпня 1991 року, це якщо чесно... але то фігня, я вже від десяти років канкрєтно бухаю... ну не самогонку, понятно, а пиво, бо я самогонку не люблю... Якось мені тато на весіллі у своєї куми налив, так я ледь не обригалася, фу, гадость редкая, а пиво заходить нормально, і всі знають, що я пиво п’ю, і мама і батько, тільки оно стара кляча. – Наталка кивнула у той бік, де на сусідній вулиці стояла бабина хата, – все нудить, що я так сбухаюся... А як тут збухаєшся, коли цілими днями тих корів пасеш, а як приходиш додому, то вже тільки й сил, що телевізор дивитися... Ви, кстаті, к Снєжа- нє Єгоровой как относітєсь? От мені вона подобається! Класна баба, а чоловік її колишній, отой знаєте рудий Мухарський, що з “Тайдом” по хатах бігає, то щось не дуже... “Та знаю, і ту і того – дебіли гламурні... Вони в тому шоу бізнесі – всі підараси кончені!.. А пива, мала, у мене нема...” “То давайте сходимо, купимо, бахнемо по пляшці...” “Давай зробимо от як, – після нетривалої паузи рвучко запропонував Лесь, – ти лишайся тут вдома, подивись телевізор, або хочеш – пограй на комп’ютері... А я швиденько до магазину збігаю...” “А у вас “Рапунцель” є?” “Який рапунцель?” – не зрозумів Лесь. “Ну, гра така, “Рапунцель”... там принцеса і їй треба там одяг міняти, з башти її визволяти, від злодіїв рятувати”... “Ні, “Рапунцеля” у мене нема, у мене є стрілялки різні, літачки, стратегії... О! Хочеш я тобі на комп’ютері “Гаррі Поттера” поставлю. У мене є! Перша серія “Гар- рі і філософський камінь”. “Ну давайте, ставте Поттера. Пиво мені беріть світле “Чернігівське”, і цигарок “Мальборо лайт” прихопіть, про всяк випадок...” До магазину, який знаходився за якихось метрів триста, так що заводити і виганяти з двору авто не було ніякої необхідності, Лесь летів як на крилах (банальний вислів, але кращого світова література ще не придумала). • “Та вона ж дитина! Ще зовсім дитина, що у “Рапун- цель” мріє грати і Гаррі Поттера дивитися – спалахували у його голові блискавичні думки. – Та яка дитина? Груди щонайменше третього розміру, і задок такий, що у-у-у-у, аби втримати себе в руках!” Узявши шість(!) пляшок світлого “Чернігівського” для Наталки, та три безалкогольних “Балтики” для себе, а ще “пачку “Мальборо лайт” і цукерок “Вечірній Київ” і пару шоколадок з горіхами, він складав то все у великий чорний пакет “Х’юго Босс”, який йому видала продавщиця.
Вы читаете Смерть малороса або ніч перед трійцею
