“Обережно, не розбийте!” – завбачливо попередила його, коли він, вкладаючи пляшки до пакету, сильно цокнув горлечком безалкогольної “Балтики” по пляшці “Чернігівського “. “Та уже как-то разберусь і без вас”, – зневажливо проказав до неї Лесик. “Ну, ну...” – якось недобре посміхнулася продавщиця і пішла углиб магазину. Наталка, незважаючи на те, що у моніторі леп-топа якраз крутилася сцена, як Гаррі обирає собі чарівну па личку, сиділа у фотелі неподалік, оголивши довершені свої колінка і, тримаючи підшивку газети “Бульвар”, читала статтю про заміжжя Наталки Могилевської. “Ну й борова собі знайшла! – прокоментувала фотографію співачки з нареченим. – А що це у вас “Бульвар” весь у плямах якихось жовтих? – вказуючи на обкінчані сторінки, з подивом запитала у Леся. “А то таке, фігня якась, може клей якийсь, бо старий нещодавно шпалери у кімнаті підклеював... – ну не пояснювати ж дитині про лікувальний ефект прямого масажу передміхурової залози, чесне слово... – Тримай своє пиво! – відкоркувавши, протягнув їй пляшку, забираючи підшивку. “Мерсі, – зовсім в дусі дівиць з благородного пансіону озвалася Наталка і, закинувши навзнак голівку, на- півприкривши очі, приклала пляшку до вуст... Того суботнього вечора напередодні Зелених свят вечірнє сонце, неухильно котячись за обрій, з усіх сил чіплялося за сосни і дуби мотовилівського лісу, аби підглянути хоч краєчком промінчика за тим, що відбувається у хаті старої Корженчихи, в якій тридцятип’ятирічний письменник-малорос, відверто зваблював неповнолітню ровесницю української незалежності Наталку Гордієнко. Спершу він зваблював її пивом і розмовами про справжню суть Шевченка – старого збоченця, алкоголіка маразматика, посереднього художника та брехливого поета, а на сам кінець розказав історію про усіх чотирьох його наречених: і про п’ятнадцятирічну (майже така, як ти!) артистку Піунову, в яку він був закоханий, і про простих селянських баб Довгополенко і Полу смак і про стару діву Тарнавську. І тільки після другої пляшки пива, що її заковтнула за тими розмовами мала Наталка, наважився таємничим шепотом розповісти про те, як Великий Кобзар хворів на “пагану хворобу”, яку підчепив у публічному домі... А коли за тими всіма, розповідями з напиранням на певні фізіологічні особливості чоловічого організму, вона випила і третю пляшку і взялася до четвертої, він і наважився торкнутися її оголених колінок... Вона, здається й нічого не помітила, сиділа собі слухала, а він тим часом, вмостившись біля неї у розлогому фотелі, і, майже посадивши її собі на коліна, гарячими вустами шепотів прямо у вухо: “А ще, уявляєш, він любив малювати себе голим... ій-бо, якийсь ексгібіціоніст цей Шевченко! Уявляєш, є у нього такий малюнок, де він зовсім голий, мов той Аполлон, в якомусь ідіотському капелюсі з палицею у руках іде берегом моря... А яйця собі намалював просто гігантські, майже до коліні” – на тих словах він узяв вільну від пляшки Наталчину руку і поклав собі у міжніжжя, де під адідасівськими спортивними шортами дибився його статевий член... Вже так якось сталося, що його губи сповзли від Наталчиного вуха до вуст і вони почали “зажиматися” і цілуватися, аж поки Лесь, дивно протяжливо замугикавши, не скінчив прямо у труси. “Курити хочеться!” – важко дихаючи прошепотіла Наталка, коли дядько Лесь відвалився від неї на спинку фотеля, якось дивно сопучи, – Вам що, погано?” “Ні, мені добре, мені дуже добре... Хочеш шоколадку?” “Ні, хочеться курити...”
Вы читаете Смерть малороса або ніч перед трійцею
