“На от, тримай цигарки, які ти замовляла, а я зараз прийду... Можеш курити прямо тут, попіл стряхуй у порожні пляшки...” Поки Наталка курила, Лесь нашвидкуруч, поміняв спортивні шорти на спортивні штани, і вже за пару хвилин знову вийшов на веранду з пляшкою вина у руках. Події розгорталися так, що і йому теж конче закортіло випити алкоголю... Адже дві порожні пляшки безалкогольної “Балтики” які він без задоволення вицмулив впродовж своїх “шевченківських лекцій”, йшли в явному розрізі до тих подій, що відбувалися на веранді. Сонце тим часом вже впало за небокрай, і над усім селом розлилися фіолетові сутінки. Завели своїх пісень статевозрілі цвіркуни, запурхали у шлюбному танку між деревами хуткі кажани, розриваючись від любовного шалу, в лісах закували зозулі, парувалися змії на болотах, жаби на ставу, парувалися комахи і жуки – уся навколишня біосфера була сповнена тією первісною, магічною еротикою, яка електризувала повітря бажанням зливатися у обіймах пристрасті. “Я не буду вмикати світло, добре?” – запитав Лесь, відкорковуючи пляшку і спостерігаючи, як у напівтемряві, то спалахує, то знову гасне кінчик її цигарки. “Еге ж, – озвалася вона, і в тому “еге ж” Лесь прочитав її згоду не тільки на темряву, а й на продовження того, що не було закінчено в розлогому фотелі. Вони сиділи на веранді до півночі. За цей час Наталка допила своє пиво, а Лесь своє вино. Із палким захватом, гаряче і пристрасно розповідав він їй свої “малоросійські легенди” про те, як Богдан Хмельницький “просрав Україну”, про те, як Єкатерина Друга насправді не погубила, а врятувала запорізьке козацтво, про маніяків-гайдамаків, що ґвалтували всіх панянок старших 12 років, та смаженими їли жидівських дітей, про царя Миколу Першого, що й побудував Київ. Паралельно із своїми “розповідями” він пестив молоде дівоче тіло і у якийсь момент встиг дістатися того самого заповітного місця, яке його вабило найбільше і де під паростями молодого винограду... Ну, ви розумієте! Але буквально за якусь долю секунди, Наталка ухопила його за руку і відвела її вбік: “Не треба туди лізти!” – наказала суворо і рішуче. І він продовжив у вже звичному ритмі розповідати їй потаємну історію України-Русі, думаючи тільки про одне, як би так зробити, щоб мала у нього відсмоктала. Згодом, розповідаючи про п’яних нащадків повії- Роксолани, він дійшов до такого рівня сексуального напруження, що геть збожеволівши від чуттєвих бажань, узяв Наталчину руку, і запустивши її до себе у штани, почав дрочити набубнявілий статевий орган її рукою. Рукою розбещеної від “малоросійських оповідань”, очманілої від “історичної правди” і геть бухої неповнолітньої дівчини. Ще б мить і він би скінчив вдруге за сьогоднішній вечір, але з двору почувся страшний грюкіт. “Наталко, Наталко, ти тут, зараза мала!? Давай, виходь швидко, я знаю, що ти тут, мені Катя сказала, що бачила тебе!!! Виходь швидко, бо зараз міліцію викличу!!!” – то Наталчина баба Люба грюкала у дерев’яні ворота своїм костуром. Після слова “міліція” член у Леся миттю опав, а Наталка сіпнулася у фотелі, оправляючи розхристану сукню, і здивовано кліпаючи очима, мовби не розуміючи де вона і що з нею сталося. “Сиди тихо! – наказав їй Лесь, – нікого нема вдома! Погрюкає і вгомониться... Піде вона – підеш і ти...” Але стара не бажала вгомонитися. Ба більше, до неї приєдналися сусіди, що жили на протилежному боці вулиці, вже згадувані вище Василь Денисович і тьотя Катя. “Та я ж кажу, вона там, бо я весь цей час, сиділа на веранді і дивилася, чи не виходила вона від того “письменника”. Що вони там робили один Бог знає!” – це вже казала тьотя Катя. “А я от зараз перелізу через паркан і подивимося, що вони там робили” – Василь Денисович зашарудів старим
Вы читаете Смерть малороса або ніч перед трійцею
