“Оце він дарма робив...!” – відсьорбуючи чай, задумливо проказала тьотя Катя, дивлячись кудись убік. “Ти про що? – так само задумливо запитав у неї Василь Денисович, розгортаючи цукерку “Ракова шийка від Рошен”. “Оце у ніч проти Трійці напиватися п’яним, просто неба посилати всіх, пісні горлати... Того й дивись чорти забрати можуть...” “Тю дурна! – хмикнув Василь Денисович, – що ті чорти! Я ото думаю, що то вопще його остання гулянка, бо брати малої Гордієнчихи, як дізнаються від баби, що “городський” їхню сестру неповнолітню зваблював, так ото мало, що хату можуть підпалити, а то ж не дай Боже, і ще чогось більш гіршого утнуть. А вони ж такі... Люті! Особливо малий, отой що нежонатий Сашка. Кажуть, що то він торік Мухин дім підпалив, а цієї зими того мента з Каліновки, що до Вальки Прокопенко залицявся, завалив. Калікою ж лишився, чула?” “Та чула! Голову йому гарно проломили... Він же ж Гальки Чумаківни чи то двоюрідний племінник, чи онук? Так вона розповідала, що ледь з того світу витя- гли, машину продали, корову, щоб гроші на операцію та лікування зібрати... І нащо воно їм треба каліку тепер вдома мати? Воно ж ледь ходить, дурню якусь несе і соплі носом пускає. Ото ділов наробили через ту Вальку Прокопенчиху... А вона, ця блядь, чуєш, кажуть, до Києва попхалася і там десь у стриптиз-клубі працює! Так отой малий Сашка, який у неї закоханий був, кажуть обіцяв і до самого Києва поїхати та й усіх хахалів її перестріляти! А що він такий, він зможе! Гаряча кров...” “Так, вони усі такі... Гордієнки...” Та раптом поважну та неквапливу бесіду обох пли- сецьких старожилів перервав не такий вже і далекий дикий крик, що почувся наче знадвору. “Що за чорт!” – так і заклякла із чашкою у руці тьотя Катя, широко розкривши вже сонні очі. А вже за хвилину, певне, той самий “чорт” бився до них у ворота. “Василь Денисович! Василь Денисович! Тьотя Катя-а-а-а-а... Відкрийте-е-е-е-е...” “От сука, я йому зараз, козлу лисому, по рогах таки настучу! – рвучко схопився з місця Василь Денисович, бо впізнав голос Леся, і думаючи, що то він з п’яних очей рветься до них у господу, побіг до воріт, прихопивши із собою здоровезний дрин, яким зазвичай мішав бодягу для свиней. Так і хотів вже угріти проміж очей, але розчахнувши хвіртку, і вже був замахнувшись, закляк, бо майже з порогу заволав до нього божевільний Лесик: “Сто баксів, дядя Вася, сто баксів даю... відвезіть мене до Києва у лікарню...” “Тю, та що з тобою...” – так і опустив дрина долу. Лесик стояв проти нього геть голий і босий, загорнутий лише у нижній частині тіла у рожевий махровий рушник. “Швидше, дядю Васю, вмираю!” Тут вже Василь Денисович справді здивувався, бо вперше у житті чув, щоб Лесик розмовляв українською мовою. “О! Та ти і по-нашому вмієш, не тільки “по- гарадському!” – усміхнувся старий плисака.
Вы читаете Смерть малороса або ніч перед трійцею
