не мав. Він підійшов до гамака, втер піт і задивився на полковника крізь сонячні промені, в яких танцювали порошинки.
Мені потрібні всі документи, — сказав полковник.
Які це?
Розписка.
Адвокат розвів руками.
Це неможливо, полковнику.
Полковник стривожився.
Бувши скарбником революційних сил в окрузі Макондо, він подолав за шість днів тяжкий шлях, везучи фонди громадянської війни в двох валізах, нав'ючених на мула, і прибився до табору в Неєрландії, волочачи за собою ледь живого мула, за півгодини до підписання угоди. Полковник Авреліано Буендіа — головний інтендант революційних сил на Атлантичному узбережжі — оформив розписку про отримання і заніс валізи до реєстрів капітуляції.
Це неоціненний документ, — сказав полковник. — Там розписка, написана власноручно полковником Ауреліано Буенд'а.
Згоден, — відказав адвокат. — Але ці папери перейшли через тисячі й тисячі рук, через тисячі й тисячі канцелярій, поки осіли бозна в якому відділі міністерства оборони.
Документи такої вартості не можуть пройти повз увагу будь-якого урядовця, — сказав полковник.
Але за останні п'ятнадцять років урядовці багато разів змінювались, — уточнив адвокат. — Згадайте, що змінилося сім президентів. І що кожен президент змінив свій кабінет принаймні десять разів, і що кожен міністр змінив своїх службовців принаймні сто разів.
Але ніхто не міг забрати документів до себе додому, — сказав полковник. — Кожен новий урядовець мусив знайти їх на своєму місці. Адвокатові вже не ставало терпцю.
І нарешті, якщо ці папери вийдуть тепер з міністерства, то в списку їх поставлять на нову чергу.
Дарма, — сказав полковник.
Справа затягнеться ще на роки.
Дарма. Чекав довше, зачекаю ще.
Полковник поставив на столику в вітальні чорнильницю, поклав блокнот з лінованого паперу, ручку, чорнило й вимочку, а двері в кімнату лишив відчиненими на випадок, коли треба буде порадитися з дружиною. Вона молилась, перебираючи чотки.
Яке сьогодні число?
