За сніданком полковник розповів їй про останні три години. Дружина нетерпляче вислухала його.
Ти м'якосердий, — сказала вона наприкінці. — Ти неначе приходиш просити милостині, а повинен прийти з високо піднятою головою, викликати кума в куток і сказати йому: «Куме, я вирішив продати вам півня».
Життя — це одна мить, — зітхнув полковник.
Жінка заходилася прибирати в хаті. Цього ранку вона
вбралась незвичайно: на ногах старі чоловікові черевики, гумовий фартух, на голові ганчірка, зав'язана на вухах двома вузлами.
Ти нічогісінько не тямиш у торгівлі, — сказала вона.
Коли щось продаєш, то вираз обличчя в тебе має бути такий, наче ти купуєш.
Полковникові жінка в такому вбранні здалась кумедною.
Стій так, — урвав він її, всміхаючись. — Ти тепер схожа на вівсяного чоловічка Квакера!
Жінка скинула ганчірку з голови.
Я тобі серйозно кажу, — відрубала вона. — Ось зараз віднесу півня до кума і закладаюсь на що хочеш, що повернусь через півгодини, маючи в руках дев'ятсот песо.
Тобі кров шибнула в голову, — сказав полковник. — Вже робиш ставку на півня.
Він насилу відрадив її. Цілий ранок вона уявляла собі, як гарно вони будуть жити три роки, позбувшись цієї муки
очікувати пенсії щоп'ятниці.
Вона вже приготувала все в хаті для зустрічі дев'ятисот песо. Склала список найнеобхідніших речей, які треба купити, не забула й про нові черевики для полковника. Вибрала в спальні місце для дзеркала. Несподіваний провал її планів сповнив її несвідомим соромом і образою.
Вона лягла на хвилинку спочити. Коли встала, полковник сидів у дворі.
А тепер що ти робиш? — спитала вона.
Думаю, — сказав полковник.
Ну, тоді все гаразд. За п'ятдесят років матимемо ці гроші.
Але насправді полковник вирішив продати півня сьогодні. Він думав про дона Сабаса, який, сидячи сам у своїй конторі навпроти вентилятора, готується до щоденної ін'єкції. І завбачав, що відповість йому дон Сабас.
Візьми півня, — порадила жінка, коли він виходив.
