Дякую за рецепт, — сказав дон Сабас, силкуючись втиснути опасисте черево в вершницькі штани. — Але не приймаю його, хочу вберегти вас від нещастя бути багатим.
Лікареві зуби відбились у нікельованому замку валізки. Він подивився на годинник, не виявляючи нетерплячки. Натягаючи чоботи, дон Сабас несподівано спитав полковника:
Ну, то що там з тим півнем, куме?
Полковник завважив, що й лікар нашорошив вуха, чекаючи на відповідь. Він зціпив зуби.
Нічого, куме, — промурмотів. — Я прийшов продати його вам.
Дон Сабас узяв чоботи й сказав байдуже:
Дуже добре, куме. Це найрозумніше, що могло вам спасти на думку.
Обличчя лікареве стало непроникне.
Таке вирування пристрастей мені не до снаги. Я вже застарий, — виправдовувався полковник. — Якби я був молодший на двадцять років — інша річ.
Ви завжди будете молодший на двадцять років, — зауважив лікар.
Полковник зітхнув вільніше. Він чекав, що дон Сабас ще щось скаже, але той більше не озвався — мовчки надягнув шкіряну куртку на застібці-змійці й уже рушив до дверей.
Якщо хочете, поговоримо на тому тижні, куме, — сказав полковник.
Саме це я й хотів сказати, — відповів дон Сабас. — У мене є клієнт, який, можливо, дасть вам чотириста песо. Але доведеться почекати до четверга.
Скільки? — запитав лікар.
Чотириста песо.
Я чув, що його цінували багато дорожче, — зауважив лікар.
Ви мені казали про дев'ятсот песо, — сказав полковник, збадьорений лікаревою підтримкою. — Це найкращий півень на цілу округу.
Дон Сабас відповів лікареві:
Іншим часом усяк дав би тисячу. Але тепер кожен боїться доброго півня. Бо на півнячому бою завжди є ризик, що тебе застрелять.
Тоді обернувся до полковника з удаваним жалем:
Оце я й хотів вам сказати, куме.
