напевне знає, що робитиме ближчим часом?» Джаміль Шаюм був єдиним, хто зробив те, що хотів зробити. Як тільки чутка про замислюване вбивство дійшла до нього, він вийшов зі своєї крамниці і став біля дверей, чекаючи на Сантьяго Насара, щоб застерегти його. Він був з тих арабів, які прибули сюди останніми з Ібрагімом Насаром, постійно грав з Ібрагімом у карти, поки той не помер, і навіть тепер, як і колись, часто допомагав своїми порадами їхній родині. Важко було знайти чоловіка, чиє слово мало б для Сантьяго Насара більшу вагу. Але він побоявся зняти марну тривогу — а що як раптом чутка безпідставна? — і тому вирішив спочатку перемовитися з Крісто Бедойєю, — чи не знає той бува більше, ніж він? Джаміль Шаюм гукнув його, коли вони проходили мимо. Крісто Бедойя плеснув Сантьяго Насара по плечу, уже на розі майдану, і рушив на оклик.
До суботи, — сказав він йому.
Сантьяго Насар не озвався до приятеля, а щось сказав по-арабському Джамілю Шаюму, і той теж відповів рідною мовою, трусячись від сміху. «То була гра слів, якою ми розважалися завжди», — розповів мені Джаміль Шаюм. Не спиняючись, Сантьяго Насар прощально махнув обом рукою і завернув за ріг майдану. Більше вони його живим не бачили.
Крісто Бедойя, тільки-но вислухав повідомлення Джаміля Шаюма, вибіг з крамниці й кинувся наздоганяти Сантьяго Насара. Він бачив, як той завернув за ріг, але не помітив його в натовпі, що починав уже розпорошуватись на майдані. Усі, кого він запитував про нього, давали одну й ту саму відповідь:
Востаннє ми бачили його з тобою.
Крісто Бедойя не міг уявити собі, щоб за такий короткий час Сантьяго Насар міг дістатися до свого дому, але все ж таки він рушив туди розпитатися про нього, бо побачив, що парадні двері прочинені. Він увійшов у будинок, не побачивши записки на підлозі, і перетнув занурену в сутінь залу, намагаючись не робити шуму, бо ще було зарано для візитів, проте собаки в глибині будинку загавкали й вибігли йому назустріч. Він заспокоїв їх, подзеленькавши ключами, як навчив його господар дому, і рушив у їхньому супроводі до кухні. В коридорі він наштовхнувся на Дівіну
Флор, яка несла відро з водою і швабру, — вона збиралася мити підлогу в залі. Дівчина запевнила Крісто Бедойю, що Сантьяго Насар не повертався. Вікторія Гусман саме поставила у піч смажитися кролів, коли він зайшов на кухню. Вона зрозуміла його відразу. «У нього все було написане на обличчі», — розповіла мені вона. Крісто Бедойя спитав у неї, чи вдома Сантьяго Насар, і вона відповіла з удаваною байдужістю, що він досі не прийшов, хоч уже й пора лягати спати.
Я серйозно, — сказав Крісто Бедойя. — Його підстерігають, щоб убити.
З Вікторії Гусман спала маска байдужості.
Ті бідні хлопці нездатні вбити людину, — мовила вона.
Вони п'ють від самої суботи, — сказав Крісто Бедойя.
Тим більше, — відповіла куховарка. — Який п'яний жертиме власне лайно?
Крісто Бедойя повернувся до вітальні, де Дівіна Флор щойно розчахнула вікно. «Звичайно ж, нія кого дощу не було, — розповів мені Крісто Бедойя. — Була майже сьома, і крізь шибки бризкали промені сонця». Він знову спитав у Дівіни Флор, чи певна вона, що Сантьяго Насар не увійшов до будинку через парадні двері. Цього разу дівчина вже не була така певна, як спершу. Він спитав у неї, де Пласіда Лінеро, і Дівіна Флор відповіла, що хвилину тому поставила для неї каву на нічний столик, але не будила її. Так було завжди: господиня прокидалась о сьомій, пила каву, а тоді спускалася вниз розпорядитися
