того, що мусив стільки днів посміхатися Териз, розмовляти з Лайошем, мати справу з ненависними йому людьми. Коли залишався на самоті, хотілося вовком вити. Піти у гори або вийти самітником у чисте поле і завити гірко, скорботно, поскаржитися на долю, яка всю дорогу тільки манила його, а тепер, на старості, погнала через цей грудкуватий луг… Карл почувався зовсім спустошеним, і йому до сліз стало себе жаль… Він не мав права довго сидіти — час працював проти нього. Знову підхопився і почвалав у ніч. Ні, впіймати себе він не дасть, не дозволить торжествувати ворогові! Від цієї думки Локкер відчув приплив сил, серце посіла холодна злість, голова проясніла… Нікому не дозволить торжествувати над собою! Навіть смерті. Все ж таки доля була до нього не завжди суворою. Він сам торжествував над життям і смертю людей… Скільки було таких піднесених хвилин, коли зрівнювався з господом богом. І тут, на Закарпатті, і коли втік в Угорщину! І знову згадався багатий комерсант Бергер. … Був ясний і теплий квітневий ранок. Розквітала вишня і червона японська черешня-сокура. Повітря було напоєне медом, і дихалося напрочуд легко. Він — головний старшина жандармської станції тержерместер Карл Локкер — разом з унтером СС ходив селом. Того дня жандармерія, поліція та розквартировані в окрузі війська СС вивозили євреїв. Нерухоме майно їхнє за фашистським законом тридцять дев'ятого року давно було описано й оцінено: кожний хольд землі, кожна деревина в лісі, промислова і торговельна будівля. Дійшла черга і до. пивниць з бочками домашнього вина, надвірних прибудов, худоби, хатнього добра. Війна вже докочувалася до Карпат, радянські війська стояли за гірськими хребтами. Гітлер прогнав в Угорщині слабосильного Хорті, а владу перебрав рішучий Салаші. У Фельвідейк, на Прикарпаття, прийшли есесівські війська… Того далекого ранку село купалося в яскравому сонці: над горами ще клубочилися тумани, а в долині в його променях грілася кожна пелюстка, кожна травичка Було тихо. Чисто прибрані до великодня порожні вулиці проглядалися з краю в край. На всіх перехрестях стояли жандарми та солдати з кулеметами, і євреям від сьогодні було заборонено покидати домівки. Унтер СС пішов до поста, розміщеного в центрі села, а Карл Локкер подався тим часом вулицею на обійстя Бергера. Поспішав, бо знав, що за годину-дві усіх євреїв поженуть у Мукачеве, де вантажитимуть в ешелон… Старий хмуро сидів у вітальні, і обличчя колишнього комерсанта було чорніше від землі. Він тільки глипнув на гостя і опустив голову. Тержерместер сів навпроти і якусь мить теж мовчав. У кімнату мов тінь впливала суха, як жердина, стара пані Естер. Локкеру згадалося, як при чехах багатий Бергер ледве дарував йому погляд. Весною тридцять восьмого року Карлів батько, Йоганн Локкер, таємно послав сина через кордон в Угорщину, щоб той вступив там у загін собадчопатошів — вільних стрільців, які готувалися одібрати від чехів для святостефанської держави Карпатську Русь. Чехів родина Локкерів ненавиділа більше за всіх на світі. Коли б на Карпатській Русі господарювали угорські пани, то Локкери мали б землю і повагу. Адже старий Йоганн в першу світову війну добре воював з росіянами в австро-угорській армії, був відзначений великою і малою срібними медалями, що давали звання «витязя» і землю. Та за чехів усі його заслуги не варті були й крони, і йому залишалося тільки проклинати Тріанонський договір, за яким на Карпатську Русь прийшло чеське урядування. Карл не довго затримався у Будапешті. Незабаром з кількома такими ж терористами — таємними посланцями угорського міністра Козми — переодягнений у спеціальний комбінезон і баскську шапку, що робила собадчопатошів схожими на гірських ведмедів, уночі перейшов через кордон назад. У лісі між Мукачевим та Береговим чеські війська розгромили їхні загони, і Карлу довелося сидіти у схронах, задовольняючись дрібними диверсіями. Та ще не спало з буків та дубів гаряче листя, як Гітлер допоміг Хорті прийти на Карпатську Русь.. Старий Локкер одержав півсотні хольдів родючої землі, а Карл вийшов з лісу і змінив ведмежу шапку та потертий комбінезон на ківер із півнячою пір'їною і зелений жандармський мундир. Після тридцять дев'ятого року, коли Хорті видав закон проти євреїв, багатші з них почали брати собі «штроуманів» — компаньйонів, які могли б дати угорське ім'я підприємству і, таким чином, врятувати його від конфіскації. Карл Бергер знайшов спільну мову з «витязем» Йоганном Локкером, і оптовий склад змішаних товарів набув напівфіктивного угорського господаря. Тоді Бергер не тільки відповідав на вітання сина свого компаньйона, а й перший вклонявся йому. Тим часом завдяки жандармській запопадливості і батьковим зв'язкам Карлові вдалося добитися звання тержерместера. Після тридцять дев'ятого року Бсргер втратив свій бундючний вигляд. І до квітневого ранку, коли тержерместер Локкер зайшов до нього на обійстя, він уже зовсім не був схожий на пана. «У вас є тільки один спосіб врятуватися, — сказав йому тержерместер. — Викупитися. Для багатих людей завжди залишається зайвий шанс». І тому, що старий Бергер мовчав, Локкер відразу додав: «І лише кілька хвилин на роздум…» Бергер продовжував мовчати, і Карл рішуче підвівся: «Тільки тому, що батько був вашим компаньйоном, я ладен врятувати вас. Я дуже ризикую, але якщо ви зараз віддасте мені золото і коштовності з ваших сховок, в Мукачевому вас із Естер посадять не у спецешелон, а в звичайний поїзд і вручать закордонні паспорти». Карл Бергер сидів мов неживий, і кістлява Естер не зводила страшних чорних очей з нього. Тержерместеру довелося продовжити свій монолог: «Ми знаємо, що у вас є золото і цінності. За годину однаково перекинемо все догори ногами, поки не знайдемо…» З якою насолодою Карл Локкер дав би волю рукам! Та він не міг зчиняти галасу, бо цінності Бергера, на які давно гострив зуби, заберуть есесівці. Ні,
Вы читаете Тіні над Латорицею
