порушуючи дану самій собі обітницю мовчати, щоб там не було. — Ти ніколи не дійдеш до того, що помиратимеш із голоду під парканом. Тому, якщо ти малюватимеш, це добре. Малювання тобі вдається. Джастина пожвавилася, зацікавившись. — А скільки я маю на рахунку, мамо? — Достатньо для того, щоб усе життя не працювати, якщо, звісно, ти цього захочеш. — Господи, як же це нудно! Я скінчу тим, що безперервно висітиму на телефоні або гратиму в бридж; принаймні саме цим і займаються більшість матерів моїх шкільних подруг. Я збираюся жити в Сіднеї, а не на Дрогеді. Бо Сідней подобається мені набагато більше за нашу ферму. — В її очах блиснув вогник надії. — А чи достатньо я маю грошей, щоб вивести моє ластовиння отим новітнім електричним методом? — Ще б пак. Звісно, що маєш. Але навіщо тобі це? — Бо в такому разі можна буде нарешті роздивитися моє обличчя — ось навіщо. — Здається, хтось мене щойно запевняв, що зовнішність для актриси — не головне? — Не будьмо про це, мамо, тут і так все зрозуміло — раз і назавжди. Моє ластовиння завдає мені багато неприємностей і болю. — Ти впевнена, що не хочеш бути художницею? — Абсолютно впевнена. — Вона зробила маленьке танцювальне па. — Я гратиму в театрі, місіс Вортінґтон![12] — А як же ж ти примудрилася потрапити до театру «Каллоден»? — Я пройшла співбесіду. — І вони тебе прийняли?! — Ваша віра у власну доньку зворушує, шановна мамо. Ясна річ, вони мене прийняли! Ти ж знаєш, що я найкраща! І одного дня стану надзвичайно знаменитою. Меґі вилила зелений харчовий барвник у миску з рідкою глазур’ю і заходилася кропити спечені ялинки. — А це для тебе так важливо, Джастино? Ну, я маю на увазі успіх та славу. — Аякже. — Вона всипала цукор у миску на масло, але воно розтопилося на рідке — попри те, що звичайну дров’яну плиту замінили газовою, в кухні було дуже жарко. — Моє бажання прославитися тверде, мов криця. — А заміж ти не хочеш? Джастина гидливо поморщилася. — Та ні за що у світі, чорт забирай! Змарнувати своє життя, витираючи сопливі носи та перучи засрані пелюшки?! Низько вклонятися якомусь телепню, котрий і мізинця мого не вартий, хоча щиро вважає себе кращим за мене? Хо-хо-хо! Розсмішила! Хто завгодно, тільки не я! — Як же ти мене дістала! Звідки ти набралася цих виразів? Джастина почала швидко і вправно, однією рукою, розбивати яйця в миску. — У моєму коледжі для вихованих та благочестивих дівиць, де ж іще? — Взявши спеціальний маленький віночок, вона заходилася немилосердно збивати яйця. — Насправді, ми досить пристойні дівчата. Надзвичайно культурні. Бо не кожна дурну-вато- язиката дівчина-підліток зможе оцінити всю витонченість ось такого, наприклад, латинського лимерика: Якось римлянин з Вінідію,
Сорочку вдягнув із іридію;
Всі йому — дивний жест!
А він каже: Id est
Bonum sanguinem praesidium.
Меґі скривила губи. — Соромно демонструвати своє невігластво, але що ж відповів отой римлянин? — Сказав, що то до біса міцна одежина! — І все? А я гадала, що буде щось набагато гірше, якась непристойність. Ти мене дивуєш. Але повернімося, моя розумнице, до теми, з якої ти так елегантно з’їхала. Чим тобі не подобається заміжжя? Джастина пирхнула й іронічно розсміялася, імітуючи в цьому свою бабусю, яка зрідка вдавалася до такого полемічного прийому. — Мамо, ну ти молодець, їй-богу! Таке спитала — хоч стій, хоч падай. Меґі відчула приплив крові, й поглянула на тацю з яскраво-зеленими ялинками. — Не будь такою нахабною, навіть якщо ти — доросла сімнадцятирічна дівиця. — Дивно, еге ж? — спитала Джастина, втупившись поглядом у миску зі збитими яйцями. — Щойно хтось ступає на батьківську територію, як відразу ж стає «нахабним». Коли я сказала: «Ну ти й молодець!» — я сказала те, що мала на думці, чорт забирай! Я не збиралася натякати, що ти — невдаха, грішниця чи навіть гірше. Навпаки, я вважаю, що ти виявила винятковий здоровий глузд, коли спекалася свого чоловіка. Навіщо він був тобі потрібен взагалі? Тут і так є купа чоловіків, щоб справляти на твоїх дітей суто чоловічий вплив — он скільки у мене та Дейна дядьків, до того ж ти маєш достатньо грошей для безбідного життя. Я з тобою цілком згодна: заміжжя — це для дуреп. — Ти така ж, як і твій батько! — Іще один оманливий маневр. Щоразу, коли я тебе дратую, я стаю схожою на свого батька. Що ж, доведеться тобі на слово повірити, бо мені так і не довелося хоч краєм ока на цього джентльмена поглянути! — Коли ти збираєшся їхати? — розпачливо спитала Меґі. Джастина весело вишкірилася. — Ждеш не діждешся, коли спекаєшся мене, еге ж? Та все нормально, мамо, я ні в чому тебе не винувачу. Але нічого не можу з собою вдіяти — ну подобається мені шокувати людей, і все! Особливо тебе. Відвезеш мене завтра на аеродром, добре? — Краще післязавтра. А завтра я відвезу тебе до банку. Тобі варто дізнатися, скільки ти маєш грошей. До того ж, Джастино… Джастина вправно досипала борошно і розколочувала суміш, коли раптова зміна тону материного голосу змусила її підвести погляд. — Що? — Якщо з тобою трапиться лихо, неодмінно повертайся додому, благаю. Знай, що у нас на Дрогеді завжди знайдеться для тебе місце. Що б ти не зробила, це не буде настільки поганим, щоб ти не змогла повернутися додому. Погляд дочки полагіднішав. — Дякую, мамо. У душі ти не така вже й погана стара калоша. — Я стара калоша?! — аж охнула Меґі. — Я ще не стара! Мені лише сорок чотири! — Господи, так багато? Меґі кинула в Джастину тістечком і поцілила їй у носа. — Ах ти ж негіднице! —
