розсміялася вона. — Ти справжнє чудовисько! Тепер я почуваюся так, наче мені сто років. Донька весело вишкірилася. І саме тоді до кухні увійшла Фіона, щоб перевірити, як просуваються справи. Її появу Меґі привітала полегшеним зітханням. — Мамо, а знаєш, що тільки-но сказала мені Джастина? Очей Фіони ледь вистачало на ведення бухгалтерських книг, та й то через зусилля, але розум, що крився за цими помутнілими зіницями був гострий, як і завжди. — Звідки ж мені знати, що тобі тільки-но сказала Джастина? — спокійно спитала вона, злегка здригнувшись, коли забачила зелені ялинки. — Бо інколи мені здається, що ви з Джассі приховуєте від мене якісь маленькі гиденькі таємниці, бо щойно моя донька ошелешила мене новиною, а тут і ти, наче випадково. — М-м-м, а на смак вони не такі страшні, як на вигляд, — прокоментувала Фіона, відщипнувши шматочок зеленої ялинки. — Запевняю тебе, Меґі, я не схиляю твою доньку до змовництва поза твоєю спиною. На який мозоль ти наступила цього разу, Джастино? — спитала Фіона, обернувшись туди, де Джастина розливала пухку суміш по змащених та посиланих борошном бляшанках. — Я сказала мамі, що збираюся стати актрисою, бабуню, тільки й того. — Тільки й того, кажеш? Це правда чи це один із твоїх хитромудрих жартів? — Ой, правда. Невдовзі я починаю навчання в театрі «Каллоден». — Ну-ну… — проказала Фіона, прихиляючись до столу і саркастично поглядаючи на свою доньку. — Дивно, як самостійно мислить сучасна молодь, правда ж, Меґі? Меґі промовчала. — А ти що — не схвалюєш мого рішення, бабуню? — прогарчала Джастина, готуючись дати відсіч. — Я? Не схвалюю? Це не моє діло, що ти збираєшся робити зі своїм життям, Джастино. До того ж мені здається, що з тебе вийде добра актриса. — Ти й справді так вважаєш? — аж рота роззявила Меґі. — Звісно, я так вважаю, — відповіла Фіона. — Джастина — не та людина, що робитиме нерозумний вибір, правда ж, дівчинко моя? — Правда. — Джастина засяяла усмішкою і змахнула з очей змокріле кучеряве пасмо. Меґі побачила, як її донька глянула на бабусю з симпатією, яку вона ніколи не виказувала до своєї матері. — Ти гарна дівчина, Джастино, — заявила Фіона і, смакуючи, прикінчила печиво-ялинку, яке спочатку з таким острахом куштувала. — Ти ба, досить смачно, але слід було їх білою глазур’ю полити. — Ялинки білими не бувають, — заперечила Меґі. — А от і бувають — коли вкриті снігом, — настійливо сказала мати. — Надто пізно, вони вже такі зелені, що на ригачку схожі, — розреготалася Джастина. — Джастино! — Ой, вибач, мамо, не хотіла тебе образити. Завжди забуваю, що ти у нас гидлива. — Я прийшла подивитися, чи не можна тут у вас чаю попити, — втрутилася Фіона, підсовуючи крісло і сідаючи. — Джастино, будь гарною дівчинкою, постав, будь ласка, чайник. Меґі теж присіла. — Ти й справді гадаєш, що у Джастини все вийде, як вона хоче? — стурбовано спитала вона матір. — А чом би й ні? — відповіла Фіона, спостерігаючи, як Джастина виконує чайний ритуал. — Це може бути всього-на-всього минуща стадія в її розвитку й змужнінні. — Джастино, це в тебе — скороминуща стадія розвитку, чи як? — спитала Фіона. — Ні, — відказала Джастина, розставляючи чашки та тарілочки на старому кухонному столі. — Виклади печиво на тарілку, Джастино, не став сюди всю миску, — механічно зауважила Меґі, — й, заради Бога, не став на стіл увесь глек із молоком, налий трохи у чайний глечик. — Так, мамо, вибач, мамо, — відповіла Джастина так само механічно. — Не бачу сенсу дотримуватися етикету на кухні. Все, що треба зробити — це поставити недоїдене туди, звідки я його взяла — і вимити двійко-трійко додаткових тарілок. — Роби, як тобі кажуть, так набагато краще. — До речі, повернімося до нашої теми, — наполягла Фіона. — На мою думку, тут немає чого обговорювати. Треба дати Джастині можливість спробувати, тим більше, що в неї, напевне, все вийде добре. — От якби я була така ж впевнена, — похмуро зазначила Меґі. — Ти прагнеш слави, Джастино? — спитала її бабуся вимогливим тоном. — Серед аргументів на користь такого рішення вони присутні, — відповіла Джастина, виклично ставлячи на стіл старий коричневий чайник і похапливо сідаючи. — І не здумай заперечувати, мамо; я не заварюватиму на кухні чай у срібному чайнику, і моє рішення — остаточне. — Та чого ти, цей чайник цілком доречний, — усміхнулася Меґі. — О-о-о-о, як приємно! Немає нічого кращого за чашку доброго чаю, — солодко зітхнула Фіона. — Джастино, чому ти так погано все пояснила матері? Ти ж знаєш, що це не питання слави і багатства. Це питання самої себе. Свого «я». — Самої себе, бабуню? — Звісно. Це питання власного «я». Акторська гра, це коли ти чиниш так, як вчинила б на місці персонажу, хіба ж ні? — Так. — Тоді чому ж ти не пояснила це саме так своїй матері? Навіщо засмучувала її зухвалими й легковажними дурницями? Джастина здвигнула плечима, допила чай і підсунула матері чашку за добавкою. — Хтозна, — буркнула вона. — Не «хтозна», а «не знаю», — поправила її Фіона. — Хочеться вірити, що на сцені твоя дикція буде бездоганною. То ти бажаєш стати актрисою через власне «я», щоб самовиразитися? — Та, мабуть, — неохоче відповіла Джастина. — Ох вже ця вперта й дубоголова гординя у стилі Клірі! Вона тебе й прикінчить, Джастино, якщо ти не навчишся вгамовувати її. Отой дурний страх, що з тебе сміятимуться чи виставлять у невигідному світлі. Хоча я не розумію, чому ти вважаєш, що твоя мати буде така жорстока, що зробить із тебе посміховисько? — Вона легенько поплескала Джастину по шиї. — Будь простішою, Джастино, йди назустріч. Але Джастина вперто похитала головою. — Я не можу. Фіона зітхнула. — Що ж, яке починання ти не замислила б, бажаю тобі на тій стезі всіляких гараздів. — Дякую, бабуню, ціную твою підтримку. — Тоді віддяч мені за мою підтримку в цілком конкретний спосіб: знайди, будь ласка, свого
Вы читаете Ті, що співають у терні
