Відділ к-ра Громенка після переходу австрійсько-німецького кордону. Осінь 1947 року.
зайняти становища, щоб дати змогу долучитись задньому забезпеченню.
На колінах, хапаючись за корчі, дряпаємось угору. Вже долазимо до верху, аж нараз чуємо польську мову. Це була друга ворожа лінія. Поляки, мабуть, певні в перемозі своїх колег, не припускали, що тут можуть бути „бандеровци”. Опам’ятавшись від несподіванки, вони відкрили сильний вогонь. Але він нас не разив, бо ми були під захистом стрімкої скелі, кулі свистали понад нашими головами.
За хвилину позад нас у яру почали розриватись гранати. Але вони теж не робили нам шкоди. Ми повземо аж під вершок скелі і звідтам кидаємо гранати, які падають у самі ворожі становища. Знову зойки ранених. З криком „слава” ми вилазимо на вершок. Ворог починає утікати. Польські вояки так були здезорієнтовані, що один з них забіг на праве крило нашої сотні, а що перша чота була у польських уніформах, — запитав: „Ктура то компанія?” Заднє забезпечення долучається до сотні. На його місці к-р Громенко залишає іншу чоту, бо ворог зібрав свої недобитки, скріпив їх новими силами й заходить ззаду.
У нас стан добрий. Убитих між нами немає- Подаємось на край лісу, щоб зорієнтуватись, куди відступати. Бачимо, як в яру, який лучив один комплекс лісу з другим, збились ворожі вояки і утікають в другий ліс. Командир дає наказ: „Кулемети на становища і сильний вогонь!”
Заклекотали знову наші кулемети.
Звертаємо ліворуч. Там думаємо перейти головне шосе, яке провадить з Перемишля до Сянока, і переправитись в більший ліс. Ворог іде слідом за нами. Вже наше заднє забезпечення відкрило вогонь. Подають по зв’язку, що одного з наших поранено в руку. За кілька хвилин вже і другого важко ранено. З раненими відходити не легко. О год. 2-ій пополудні підходимо до шосе. Переднє забезпечення повідомляє, що з другої сторони шосе є ворожі застави. Видко, ворог добре приготовився до облави і скупчив великі сили. Перейти неможливо, бо ворог окопався. Ззаду теж почався наступ на наші частини.
Командир дає наказ посуватись направо краєм лісу, там на горбку займати становища і боронитись до вечора.
Сотня зайняла догідні становища і окопалась. Коли ми пішли праворуч, ворог стратив нас з очей і, не знайшовши наших слідів, повернув у інший бік. Незабаром над лісом почали кружляти літаки-„кукурудзяники” й обстрілювати нас зі скорострілів. Коли почало смеркатись, кожний з нас відітхнув з полегшею.
Знаючи, що ми сховались десь в лісі й напевно будемо пробувати з нього вирватись, поляки ще за дня почали розставляти застави з артилерією, мінометами та скорострі- лами. Наш обсерватор вибрав собі місце на високому дереві.
Коли смерклось, командир дав наказ приготовитись до маршу. Треба було добре розвідати, щоб не наткнутись на ворожу заставу і перейти без сутички. Як на злість, місяць підійшов високо вгору і освітив все навколо. Сотня шнурком тихо вирушила в напрямку села Доброї. Час від часу передається наказ командира —• бути тихо! Вийшли на край лісу, де з горбка вже видно село. Ідемо яром в сторону села, бо там напевно ворог найменше сподівається нашого переходу. Передня стежа підійшла до крайніх' хат і натрапила на польську частину, але ворог не помітив її, і вона подалася назад. Посуваємось вправо. Стежа, перевіривши терен, подає знак, що в тому місці немає ворога. По рядах знову наказ: „Обережно й тихо маршувати!” Кожний насторожив уха, стискає в руках кріса. Хильцем переходимо поміж хати і опиняємось на другій стороні села. Ворог напевно й не припускав, щоб у таку місячну ніч ми могли переходити у нього під носом.
