Одержавши від- мовну відповідь, відійшов. Усміхнена господиня принесла нам добрий обід і розказала, як завзято шукають нас боль- шевицькі посіпаки. Прийшов вечір. Ми врятовані! Подякувавши нашим милим захисникам, відходимо в морозну, темну ніч. Та вона нам не страшна. Ще лиш один крок, проскочимо чесько-німецький кордон і ми — у вільному світі.
Б. Скала
ПЕРШІ ДВА ДНІ ЗА ЗАЛІЗНОЮ ЗАСЛОНОЮ
(Уривок з денника)
24. X. 1947.
Перший постій без стійки, — перший постій без бажання хоч на хвилину заснути.
Організм, майже до краю виснажений безперервними маршами, відпочивав,, але мозок працював, як ніколи.
Кошмарні візії з переживань під час рейду вже не мучили нас; в нашій уяві виринали нові надії й сподівання. Розмальовували картину особистої свободи, що на її сторожі стоїть завжди вроджений людині егоїзм та інстинкт самозбереження. І тут же їм на зміну, немов картаюча рука вчителя, виростали перед нами образи рідних, друзів і цілого скривавленого, але незламного у своїй боротьбі, Українського Народу. Тоді все особисте відходило на дальший плян, і вже тільки самий факт, що ми на чужій, не своїй землі, далеко від пошуму рідних лісів, викликав нез’я- соване почуття страху.
Здавалося, що найкраще було б заснути твердим летаргічним сном, під час якого проминули б довгі-довгі роки і створилася б інша, не така сувора дійсність.
Хоч як дуже міцні наші постанови, проте незрозумілий і підсвідомий страх перед завтрішнім томить, уже втомлені, наші голови.
Лежимо тихенько, не ворухнувшись, лише час до часу глибокий віддих когось із нас зраджує важкі думи.
Нагромаджена купка сухого листя й груба верства дрібних гілок дають цілющий відпочинок м’язам.
У калейдоскопі спогадів проходять чи не всі значніші події від дитинства аж по сьогоднішній день. Неначе підрахунок з пройденого життєвого шляху.
А тим часом надворі вставав холодний, мрячний осінній день. Рідкий і до останньої зайвої гілллячки прочищений німецький ліс зразу каже нам, що тут нічого робити партизанам. З цілого кілометра віддалі видно всі наші рухи. Це помітно денервує нас, призвичаєних до відлюддя і буйних Карпатських лісів. І як не дивно, але найстрашніша своїм зовнішнім видом дика безрога не відстрашувала нас так, як відстрашувала поява хоч би навіть маленької дитини. Але, що ж, прийшов час, коли нам, нарешті, треба показатися на очі й тим „страховищам”, що звуться людьми!
Першим нашим вчинком, що противився всім найелементарнішим зшадам повстанської тактики й конспірації, було — запалення солідної ватри!...
Гріючись, все ж таки пильно стежимо за кожним порухом у лісі. На появу живої людської істоти не треба було, одначе,
