Сонце вже давно зайшло, а Тетяна все ще йшла. Постановила не відпочивати, щоб ще цієї ночі перейти кордон. Як далеко до нього, вона не знала. Коло півночі дівчина зовсім вибилася з сил. Голова горіла, носи ледве порушувалися, але в підсвідомості тліла думка: треба дальше йти, йти, йти!
— Пам'ятаю ще, що ліс скінчився і я сходила в якусь долину. Сама не знаю, як опинилася коло будинків. Надворі світало. Хотіла знайти якесь схоронище від морозного вітру. Тому йшла, хоча не знала, хто живе в тих будинках — ворожі, чи байдужі люди. На хвилю оперлася об стіну дому...
Несподівано хтось заговорив німецькою мовою:
—• Що ви тут робите? Хто ви?
Я відразу опритомніла: це ж я вже по тім боці кордону!
Переді міною стояв чоловік у зеленому капелюсі з пером і запитливо дивився на мене. Він пояснив мені, де я і як далеко до потрібної мені місцевости.
* *
*
Ще того ж самого дня Тетяна була зі своїми. її радісно' зустріли її друзі, вояки УПА, що кілька місяців тому при- були сюди.
Але Тетяна їх перевершила: тільки шість днів потребувала на дорогу з України в Німеччину.
В. С-ко
НА СТРИХУ
Тоді ДЛЯ' кожного було вже ясно, що німці війну програли. Лінія фронту, вигинаючись в судорогах, майже торкалася Львова. До Перемишля хвилями напливали люди зі сходу. їхали переповненими поїздами, пробиралися по багнистих дорогах тягаровими автами та роверами. Перестрашені, розповідали всілякі страхіття. Перемиський допомо- говий комітет, де референтом суспільної опіки працював Василь Ногайський, допомагав збігцям, як міг.
Тоді на цих теренах ОУН розпочала масову мобілізацію всіх сил і ресурсів для боротьби з навалою московсько- большевицьких армій.
На вулицях купками стояли люди, з жахом вдивляючись у наклеєні на мурах афіші з списками українських націоналістів, засуджених на страту. Щодня розстрілювали їх і вішали на площах, по льохах, поза містом на пустирях. Гестапівська бестія, передчуваючи близьку загибіль, нестямно кидалась, хапаючи щораз нові жертви.
Далеко за лісистими пагорками гупали гармати — то, вгризаючись, як хорти у вовка, німецькі відділи переслідували обози Ковпака, що продерся в глибоке їхнє запілля. А обози посувалися помалу в Карпати, завантажені „партизанами”, гулящими бабами з револьверами при боці, награбованими у місцевого населення подушками, перинами, коцами...
— Зближається страшний суд! — казав маленький швець із шрамом через цілу щоку, що його здобув у першій світовій війні. В комірці на Франківській, яку я в нього винаймав, він вичитував мені вечорами з біблії про птахів
із залізними дзьобами, про світ, дротами обснований, і про кари пекельні, що спадуть на Україну. Він
