часто аж майже казковий зміст цього фільму: бо ж скільки то разів і з яким .„знанням справи” переконували нас різні політичні й військові „специ”, що ніякий спротив поневоленого народу могутній гітлерівській Німеччині, ні тим більше, могутній, а ще більш безоглядній большевицькій Москві немислимий, бо, мовляв, жахлива військовоі-політична машина гноблення обох тих велетів розчавить кожного смільчака, що зважиться протиставитись їм; то як же ж змогли протиставитись їм довгі роки смільчаки, зібрані в лісах під прапорами УПА?
А однак — який же дійсний, який правдивий цей величний, захоплюючий і майже казковий „фільм” — геройської боротьби УПА! То й не диво, що, ставши чинником могутнього духового переродження українського народу, чинником привернення та зміцнення віри у свої сили і гордого національного самопочуття своєї гідности, ця геройська боротьба стала джерелом надхнення і темою нових пісень, легенд, повістей і поем. Як кілька (віків тому геройська боротьба українського козацтва.
Але спомини — це не поеми і не повісті. Це лиш коротке, вриване передання звичайними словами того, що пережи-
вав сам учасник тієї епопеї, член якогось відділу УПА. Стиль тих споминів часто позбавлений усяких поетичних засобів; він твердий, шорсткий і простий, як тверде, шорстке й просте само вояцьке життя.
Хоча, — чи ж не мають якраз такі прості й безпосередні розповіді самих учасників та співтворців тієї величної епопеї більше чару, як поетизоване переспівування їх? А, з другого боку, не є це й строго наукова праця, пропущена через млинок наукового критицизму і втиснена в рямці наукової систематики. Хоча це не відбирає їм^ оцим споминам, а може якраз ще збільшує, їхню особливу вартість, як джерельних причинків до історії і як тієї канви, на якій фаховий історик ткатиме вміло свою наукову працю.
І тому ми зовсім свідомо не підмальовували цих споминів, не обтинали їх за вимогами науковости, не прикрашували поетичними засобами, а намагались задержати, наскільки це лише було можливим, їхній первісний стиль, їхню форму і навіть особливості вислову кожного з авторів спомину.
**
*
Спомини укладені в збірці один по одному за вимогами хронологічного порядку. Очевидно, настільки, наскільки це можливо, бо ж спомин охоплює часто довший протяг часу і через те закінчується пізнішим періодом, аніж наступний спомин починається. Та назагал принцип хронологіч- ности в розміщенні споминів збережений, і завдяки тому читач проходить думками окремі періоди боротьби УПА рік за роком, так, як вони проходили в дійсності. При закінченні лише треба пам’ятати, що це спомини тих колишніх бійців УПА, що переважно в 1947 і 1948 рр. перейшли рейдуючими відділами на Захід, а тому й немає в цій збірці споминів з боротьби УПА після тих років, хоч відомо, що боротьба УПА не припинилась, а прийнявши дещо інші форми, ведеться на Українських Землях по сьогоднішній день.
Перший спомин — „В лавах УПА на Волині” — дає картину політичної, а вірніше психологічно-політичної дійсно- сти на тому північно-західньому закутку української землі, де зродилась УПА. Без усякого апріорного ідеологічно- політичного наставления, автор реєструє об’єктивно факт за фактом так, як він їх бачив, починаючи моментом розвалу Польщі у вересні 1939 року. Фотографічне представлення відносин під час приходу большевиків і під час большевиць- кої окупації Західньої України в рр. 1939^-41 помагає зрозуміти чому то Полісся^ де за часів польської влади були досить замітні комуністичні впливи, в період німецької окупації стало несприйнятливим на большевицьку пропаганду, вороже поставилось до большевицької партизанки і, замість сподіваного скомунізування, стало якраз закутком, де зродилась Українська Повстанська Армія. Таким же способом фотографування передає автор спомину й самий процес повстання УПА: йому невідомі організаційні заходи ОУН, і він передає нам тільки і тільки те, що він сам, як сірий громадянин, бачив.
