„У відділі різунівців” та „З Карпат у Перемищину”’ — дуже нагадують своїм стилем „Анабазіс” Ксенофонта. Це неначе дослівний передрук окремих сторінок із записника боїв і походів. Ми умисне зберегли незмінним такий стиль споминів, бо він найкраще відзеркалює умовини партизанської боротьби: марші, бої, постої, рейди, засідки на ворога і прориви з ворожого оточення, наступи і відступи, безупинну фізичну й моральну напругу вдень і вночі, день- у-день і ніч-у-нїч, — оту сповидну монотонність повтор- ности безлічі моментів, що з них кожен, насправді, є важким іспитом мужности й гарту духа українського повстанця.
„Збройна зустріч з новим наїзником” — це промовиста посвідка зрілости тих, що в рядах УПА складали той важкий іспит мужности й гарту духа: не білими прапорами капітуляції, ні тим більше рабською покорою слухняности зустрічав український нарід нового, червоно-московського окупанта, а зброєю, боєм. Велетенська числова й технічна перевага ворога неспроможна залякати загартованого в боях українського повстанця. Хресний вогонь першої збройної зустрічі з новим наїзником ще більше гартує його і він, український повстанець, з ще більшим завзяттям іде назустріч новим боям.
„Бойове хрещення сотні к-ра Веселого” — клясичний взірець бойового хрещення, що його проходив кожний відділ УПА. Цей спомин інтересний, крім того, принагідними згадками про найтіснішу співпрацю відділів УПА з підпільною сіткою революційної ОУН, завдяки якій частини УПА, перемаршовуючи з місця на місце, не затрачували ніколи організаційного зв’язку з українським цивільним населенням.
„Коли до слова прийшла „людова” Польща”, — прий- шлось Українській Повстанській Армії звернути свою зброю ще й проти червоних поляків, в обороні виселюваних з пра- дідних земель українських лемків і холмщаків. Як невідривну частину єдиної України, захищали т. зв. Закерзоння українські юнаки, що народились в Галичині, на Буковині чи Наддніпрянщині, скроплюючи цю частину рідної землі своєю гарячою кров’ю. І без окремих роз’яснень, серцем відчув кожен український мешканець тієї землі, лемко і холмщак, що той, хто в його обороні готов скласти в нерівному бою своє життя, близький йому, рідний, брат. Тому молоді лемки й холмщаки живо відгукуються на поклик УПА і охоче стають в ряди своєї, рідної Української Повстанської Армії.
„Фрагменти гарячих днів” і „У Чорному Лісі” є стилістичним протиставленням споминам „У відділі різунівців” і „Перший рейд куреня к-ра Прута”. Тут немає вже сухого хронологічного нотування всіх замітніших дій і пригод даної частини але, замість того, подані вибрані з записника тільки окремі характеристичні моменти, що, зібрані разом, всесторонньо змальовують повстанське життя.
„Найкраща зброя партизанів” дає відповідь на часто ставлене питання, чим пояснити те, що слабі своєю кількістю повстанці не лише вміли успішно протиставитись безмірно сильнішому ворогові, але й завдавали йому раз- по-раз дошкульних ударів. Це несподіване заскакування ворога було тією найуспішнішою зброєю повстанця. Перед війною мілітарні теоретики гітлерівської Німеччини та СССР легковажили собі всяку партизанку й рішуче заперечували можливість ведення повстанської боротьби поневолених народів партизанськими методами проти таких мілітарних потуг, як гітлерівська Німеччина й СССР. Та дійсність під час другої світової війни переконала кожного, що партизанська тактика, величезна рухливість і несподіване заскакування з сторони невеличких повстанських загонів дається безмірно дошкульніше взнаки регулярному військові, аніж важкі фронтальні наступи вдесятеро сильніших регулярних частин ворожої армії.
Та спомини „Невдала відпустка”, „Змінне щастя партизана” й „У засідці та в оточенні” пригадують, що нрихо- дилось не раз і повстанцям бути немило заекоченими. Щастя змінне й для борця за правду. Ворог теж використовує всі засоби. Він теж приготовляє засідки, пастки й оточення. І повстанцеві треба вміти не лише самому організувати засідки на ворога, але й вириватись із ворожої пастки та засідки. Тим більше, що ворог чисельно й технічно сильніший.
