V
Ми всі навчались небагато, Абияк і абичого, Тож вихованням здивувати В нас можна легко хоч кого. Про юнака судці суворі В загальнім присудили хорі: Учений хлопець, та педант. Він зроду любий мав талант Про будь-що довго не шукати В розмові гострого слівця, З ученим виглядом знавця В поважних справах німувати І викликати усміх дам Огнем нежданих епіграм.
VI
Латинь із моди вийшла нині; Отож, як правду говорить, Він знав доволі по-латині, Щоб епіграфи розуміть, Поміркувать об Ювеналі, В кінці листа черкнути vale*, З Вергілія процитувать Умів сяк-так рядків із п'ять, Копатись він не мав охоти У хронології тяжкій, Та завжди в пам'яті своїй Часів колишніх анекдоти Від Ромула до наших днів Держав для всіх напоготів.
*Бувай здоровий (лат.).— Ред.
VII
Високої не мавши сили Життя натхненню присвятить, Не міг він, хоч і як ми вчили, Хорей од ямба відрізнить. Гомера лаяв, Феокріта; Зате читав Адама Сміта І сильний був економіст, Тобто доводити мав хист, На чім держава багатіє, І чим живе, і як вона Бува без золота міцна, Коли продуктом володіє. На все те батько не зважав І, знай, маєтки заставляв.
VIII
Всього, що знав іще Євгеній, У повісті не ознаймиш; Та в чому він був справжній геній, Що знав з усіх наук твердіш, Що вибрав трохи чи не зроду, Як труд, як муку й насолоду, Чим виповняв він по краї Нудьгу і лінощі свої,— Була наука милування, Яку прославив ще Назон, За що скінчив, як марний сон, В Молдавії, в краю вигнання, У чужодальній стороні Блискучі та бентежні дні.
IX
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
X
Як рано міг він хитрувати, Ховать надію, ревнувать, Зневіру й віру викликати, Здаваться хмурим, умлівать, Являтись гордим і слухняним, Холодним бути, полум'яним! Як він томливо німував, Як пломенисто промовляв, Які листи писав недбалі! В одній меті, з одним чуттям, Як забував себе він сам! Як очі й ніжні, і зухвалі Умів звести і опустить Чи послухняні сльози лить!
XІ
Як він умів новим здаватись, Вражать невинність жартома, В готовий розпач удаватись, Годити силами всіма, Як він належної хвилини Передсуд юності невинний Умом і пристрастю боров, Як чатував він на любов, Молив і вимагав признання, Як, серця вчувши перший звук, Добитися без довгих мук Умів таємного стрівання,— І, досягнувши милих прав, Уроки в тиші їй давав!
