сповіщаючи про своє прибуття. Але “таваріщі”, яким було адресовано сигнал, вже поспішали до Олександрівська.
На радощах переможці побігли “привітати” сальвами і пароплав. Та стріляти з крутого берега було вкрай незручно... Але в одного комісара таки поцілили. Вже в селі Біленькому, куди, не дочекавшись зв’язку зі своїми, приплив корабель, виявилося, що комісар той перед боєм вирішив посидіти в “кабінєтє задумчівості”.
Отут і дістала його сліпа куля.
І прямо у сраку!
Отаке вчудять часом зовсім не сліпі кулі!
Під час “лисогірської битви” Гаврило вистріляв три з половиною десятки набоїв. Лишилося близько п’яти штук. Добре, що бій вже закінчився.
Втрати у повстанців виявилися невеликі – один поранений. Це був козак, який на початку бою ходив з Іваном Марківим дражнити більшовиків. Куля потрапила йому в долоню...
Настрій у новітніх запорожців був світлий: малими силами перемогли карателів! Особливо раділи школярі, які гідно пройшли перше бойове випробування.
І завершилося воно повним успіхом.
А старшини вже нараджувалися. Допустили вони в своє коло і “командира північного напрямку оборони” сімнадцятилітнього козака Гаврила Гордієнка, який у цей день відновив перервану славу свого козацького, але, за власним визнанням, вже давно “демілітаризованого” роду.
Чайківський вирішив не чекати повторного нападу більшовиків і перевести загін на лівий берег Дніпра, у нетрі Великого Лугу. Напевно, мав рацію отаман, бо партизансько-повстанська боротьба передбачає мобільність загону, а не вичікування подій на одному місці. Все ж шкода, що з відходом Лисогірського куреня новітня Січ на Лисій горі перестала існувати. Недовго ж вона пробула!..
На другий день у неділю до лисогірців прийшов зв’язковий із села Біленького. Чоловік повідомив, що Чайківського кликали до телефону повстанці з Нікополя.
Отаман разом з Іваном Марківим та відділом охорони відплив човном вниз по Дніпру до Біленького. Невдовзі всі повернулися. Виявилося, що, зачувши про переможну діяльність Лисогірського куреня, мешканці Нікополя та селяни довколишніх сіл постановили вигнати червоних зі свого міста. “На перший день Зелених свят рано вдарили на сполох і юрби людей повалили до міста. До вечера в Никиполі не було ні одного москаля”, – так писав Олександр Кошель.
Нікопольське повстання було поголовним. Почалося воно під гаслом “За вольниє совєти”. Червоне військо не боронилося. Все окупаційне керівництво було заарештоване, а червоноармійців засадили на чотири баржі.
Тож нікопольські повстанці запрошували отамана Чайківського приєднатися і разом бити більшовиків. Отаман погодився, і на другий день за ними прибув пароплав “Анжелло” з делегацією від повстанців Нікополя. Йшов він під жовто-блакитним прапором.
