руки. Все тіло ломило після роботи зі Зшивачем; я притулилася спиною до стіни, сповзла вниз і виявила, що сиджу навпочіпки. — Лінко, — сказав некромант, сідаючи поряд. — Але ж ти мені не віриш. — Вірю, — промимрила я. Дуже хотілося води. Хотілося лягти, простягтися й заплющити очі. — Тоді чому ти сховала Зшивач, щоб я не бачив? Ще, напевно, й закляття наклала — охоронне… Він мав рацію. Перед тим як перекинутися до свого світу, я сховала меч у стінній ніші, найзанедбанішій і найтемнішій, котру лишень устигла похапцем відшукати. Мені хотілося віддати меча на збереження Лансові, та на шлях до річки вже не було ні часу, ні сили. — Я нічого від тебе не ховала, — сказала я твердо. — Просто… Навіщо тобі цей меч? Некромант не може ним володіти, ти ж знаєш. — Некромант, — промовив Максиміліан, начебто куштуючи слово на смак. — Тобі ніколи не було соромно, що ти зі мною товаришуєш? У його голосі промайнуло щось… дивне. Я була надто виснажена, щоб намагатися зрозуміти. Думки плутались, тріскалися губи. — Максе, давай вийдемо… Ти спіймаєш машину, як раніше… Поїдемо до мене, батьки на роботі… Перекусимо й ляжемо спати. Часу в нас повно… Поки ми тут, Сарана стоїть, і час теж… Я бурмотіла, а очі в мене злипалися. Зовні бив дощ по бляшаних віконних козирках. Якщо я засну тут, на бетонній підлозі, й мене виявить хтось із мешканців… Ото сміху буде. Але ж можуть і міліцію викликати: «У нашому під’їзді підліток-наркоман! Що? Не наркоман? А чому спить серед білого дня на сходовому майданчику під поштовими скриньками?!» — Скажи, Ліно: а ти мені вірила хоч коли-небудь? Я сіла рівніше. — Вірила… тобто… Навіщо ти взагалі ставиш ці дурні запитання? — Дурні? — він посміхнувся. — Так. Твоя правда. — Магу дороги! Я рвучко підняла голову. На поверх вище на сходах стояв колишній алхімік, а нині письменник Царьков Олексій Вікторович. На ньому був той самий трикотажний спортивний костюм, і навіть вода на колошах — із розбитої вази — не встигла до кінця висохнути. — Магу дороги… Ви можете зайти поки що до мене. Поки не скінчиться гроза. Я запитливо глянула на Максиміліана. Той потягнувся і встав: — На бідолашного некроманта ваше запрошення поширюється? Чи мені в передпокої перетупцяти? — Та годі тобі, — буркнула я. — Пішли… Стеж тільки, щоб він нас не отруїв.
Прочавлений диван здався мені зручнішим за будь-яку королівську перину. Колишній алхімік жваво притяг із кухні табурет, поставив на нього тацю, на якій парували чашки: — Я заварюю трав’яні настої. Ніякої магії, клянуся. Підтримує сили, зігріває… Ви змокли до нитки! У мене є фен, зараз принесу… І справді приніс мені старий фен для волосся. Я ввімкнула його в розетку; струмінь гарячого повітря пройшов по моєму обличчю, по шиї, потилиці; волосся швидко висихало. Я простягла фен Максиміліанові — той похитав головою. — Випийте чаю, — клопотався тим часом алхімік. — Найзвичайнісінький чай, а це малинове варення. Я понюхала чашку, поводила над нею рукою, лизнула чайну ложку. Справді, звичайний чай. Він полився до мене в живіт теплим водоспадом, я випила три чашки підряд і безсило відкинулася на спинку дивана. — Де тут у вас туалет? — голосно запитав Максиміліан. Коли він пішов, алхімік наблизив губи до мого вуха: — Ви знайшли Зшивач? — Звідки ви знаєте? — Ваші руки… Колись я бачив мага, що довго володів Зшивачем. У нього були не долоні, а суцільні мозолі, він міняв рукавички кожні кілька днів, міцні рукавички з драконячої шкіри. У мене є мазь, яка швидко загоює рани… — Дякую. У Королівстві я це вилікую за три хвилини. Алхімік дивився на мене сумно й віддано, як пес-боксер. — Некромант знає про Зшивач? — Знає… Якого дідька! Ми з ним товариші, ми разом ходили на виворіт… Я затнулася. — Як тільки він довідається, що ви можете ходити на виворіт без нього… — алхімік скрушно похитав головою. — Не говоріть йому. Не треба. Я не відповіла. Цей чоловік повторював мої думки; він був досвідчений і мудрий, хоч і злочинець. Чи значить це, що я теж мудрішаю? — Я хочу вам дещо розповісти, — прошепотів алхімік. — Ви з некромантом дуже мене налякали сьогодні. Я був переляканий… Потім помізкував… У мене є для вас коштовна інформація, але — тільки для вас. Щоб
