- Ні, - відповів котик, із задоволенням подивившись на зірки, які,
здавалося, підморгували йому з небес.
- А якщо вночі подивитися?
- Якщо вночі, то видно, - мрійливо відповіло кошеня, знову дивлячись
на зірки.
- Тож потрібно навчитися чекати вдень до ночі, щоб зірки побачити, а
вночі до ранку, щоб сонце зійшло. Всьому свій час, - сказав Боровичок,
пильно вдивляючись в допитливого котика, який уважно слухав старого, не
перестаючи милуватися то світлячками, то зірками. – Хто вміє чекати, той
дочекається найкращого…
- Значить, якщо Іван Правду не знайшов, наше Добро в інший будинок
переїхало? - злякано запитало кошеня.
- Ще ні, не переїхало, - відповів старий. - Якщо ти в ліс за нього пішов,
а Іван хоче Правду знайти, щоб мамі повернути гарний настрій, і мама не
сварила його, то Добро ще живе у вашому будинку. Але поквапся запросити
в будинок Чесність, і тоді ці троє збережуть Щастя у вашому домі.
- Та де ж мені Чесність шукати? - допитувалося кошеня.
- Де обгортки від цукерок, там і Правда... - із загадковою посмішкою
відповів Боровичок. - А тепер поспішай, інакше твоя мама хвилюватиметься.
Світляки проведуть тебе, щоб ти не заблукав у темному лісі.
- Дякую вам, дядьку Боровичок! - вигукнуло наостанок кошеня і
помчало слідом за світлячками.
Дорога виявилася не такою вже й довгою, якою здавалася на перший
погляд, коли він шукав Боровичка. Незабаром Мурзик опинився біля вже
знайомого ставка. Він весело подякував тітоньці Воді і дідусеві Бору за